Лариса Вікторівна вже 4 роки воювала зі своєю дочкою.
П’ятдесятирічна жінка відстоювала свою свободу, намагаючись пояснити рідній дитині, що хоче жити так, як їй подобається.
Раніше між матір’ю та дочкою конфліктів не виникало, вони завжди знаходили спільну мову.
Ситуація змінилася після народження старшого онука. Августина, зовсім не вміючи справлятися з немовлям, почала часто звертатися до матері за допомогою:
– Мамуль, привіт! — щонайменше двічі на тиждень Августина дзвонила батькові. — Приїдь, будь ласка. У Антошки на ніжках з’явився якийсь висип. Я вологими серветками щовечора протираю, а вона не йде!
— Доню, це від памперса. Ти давай йому частіше голяка лежати. Шкіра дихати має. І не потрібно часто використовувати вологі серветки. Присипку дитячу купи в аптеці, вона підсушить.
– Мамо, а ти не можеш сьогодні приїхати і з ночівлею залишитися? Я так втомилася! Антошка дуже неспокійний. Він у кращому разі вночі спить три-чотири години, потім прокидається і кричить.
— А як ти його годуєш? — питала Лариса Вікторівна.
– Ну як? Кожні 4 години.
— Та він голодний, мабуть, тож кричить. Частіше годуй. Нині навіть лікарі кажуть, що на вимогу дітей годувати треба.
Лариса Вікторівна доньці ніколи не відмовляла — приїжджала, коли та просила, і лишалася з ночівлею. Сама підводилася до онука, щоб у дочки була можливість виспатися.
Коли Антошці виповнилося 2 роки, Августину мати втішила — вона знову вагітна.
Лариса Вікторівна дочці нічого не сказала, хоч і вважала, що для другої дитини якось зарано.
Народилася внучка, і турботи про немовля знову лягли на бабусині плечі. З двома дітьми Августина втомлювалася ще більше, ніж із одним.
Добре, що онуки швидко росли. Коли молодшій Валюші виповнилося три роки, Лариса Вікторівна видихнула:
— Тепер точно буде легше!
Тільки Августина, яка звикла до постійної допомоги мами, відмовлятися від неї не збиралася. Матері жінка поставила ультиматум:
— Валю я віддаю до дитячого садка, а сама виходжу на роботу. Набридло мені сидіти в декреті, в чотирьох стінах. Та й Вітьку важко одному сім’ю тягнути. Двоє дітей – це просто величезні витрати!
– Ну добре! — похвалила дочку Лариса Вікторівна. – Розвиватися теж треба. Ось зараз технології постійно розвиваються, вчитися не встигаєш, кваліфікацію втратиш і все, роботу не знайдеш нормальну.
— Мамо, тут така річ… Я хотіла б тебе попросити, щоб ти онуків забирала на вихідні у п’ятницю ввечері.
Я сама Антошку і Валечку тобі привозитиму. У неділю ввечері забиратиму.
Або ні, краще, мам, ти в понеділок сама відвози їх до дитячого садка. А ми з Вітею ввечері забиратимемо.
Розумієш, у мене із чоловіком зараз невеликі проблеми у стосунках. Нам одне одного не вистачає. Щоб зберегти шлюб, я маю знову привернути до себе увагу.
Мамо, ну що я тобі пояснюю? Ти ж сама все розумієш.
Лариса Вікторівна спробувала заперечити:
– Дочка, я не проти! Але давай бодай через вихідні? Ти не забувай, що у нас дача ж. Ми туди не лише влітку, а й узимку їздимо.
Адже будинок треба опалювати, щоб зовсім не розвалився. Та й так дрібних справ у господарстві багато. Я не відмовляюся сидіти з онуками, але не так часто.
— Мамо, я хочу, щоби кожні вихідні були у нашому з Вітею розпорядженні. Тобі ж нескладно?
Антошка та Валюша вже дорослі — їх ні заколисувати, ні годувати не треба. Вони цілком самостійні діти вже.
Будь ласка, рятуй. Тільки від тебе залежить, чи збережеться наш з Вітею шлюб чи ні!
Лариса Вікторівна знову пішла на поводу у дочки, хоч чоловік її і був проти:
– Лара, що це за самодіяльність? А нам з тобою наодинці проводити не потрібно? Ні, я не проти того, щоб онуки у нас гостювали. Але чому так часто?
— Я намагалася відмовити Августині. — гірко зітхнула Лариса Вікторівна. — Та хіба її переконаєш?
Вона мене просто перед фактом, як завжди, поставила і все. Нічого, Борю, потерпимо. Я сподіваюся, що це не назавжди.
— Мамо, ми сьогодні з Вітею зібралися у кіно. Нині тобі дітей наш сусід привезе. Із ним я вже домовилася.
— Мамо, треба, щоб ти сьогодні ввечері приїхала і посиділа з онуками. Ми з Вітею затримуємось на роботі. Будемо лише після 9-ї вечора. Діти доведеться тобі забирати з садка. Ми ніяк не встигаємо.
— Мамо, цієї п’ятниці приїжджай до нас, з дітьми залишишся. Ми з Вітей у п’ятницю поїдемо і повернемося лише в неділю ввечері.
Покликали друзі на весілля. Спочатку святкуватимуть, як завжди, у ресторані, а потім у заміському котеджі.
Сама розумієш, свято триватиме довго. Виручай, мамо, без тебе ніяк!
Лариса Вікторівна і сама не помітила, як стала безплатною нянькою для рідних онуків.
Звісно, жінка намагалася протестувати. З дочкою неодноразово проводилися виховні бесіди, але Августина завжди відповідала матері те саме:
– Мам, ти така цікава! А до кого я можу звернутися, як не до тебе? Ти чудово знаєш, що зі свекрухою у нас стосунки не дуже. Вона мене ледаркою вважає.
Приїжджає раз на півріччя і починає нудити. То діти неохайні, то чоловік у брудній футболці ходить, то на кухні не прибрано.
Я до неї не можу звернутися, мені гордість не дозволяє. Тому я тебе й прошу.
Ну невже ти мені відмовиш у такій дрібниці? Мам, ми ж одна сім’я. Мусимо допомагати один одному!
Свій п’ятдесятирічний ювілей Лариса Вікторівна планувала відзначати із грандіозним за її мірками розмахом.
З чоловіком вона порадилася заздалегідь, і подружжя вирішило день народження святкувати у ресторані.
— Ну а що, Ларисо, якщо в житті можна погуляти? – Підтримав пропозицію дружини Борис. – Гроші є. З організацією свята, гадаю, проблем не буде. Запросиш усіх друзів та родичів. Відзначимо, як личить!
– Шкода грошей, Боря! — щиро зізналася Лариса Вікторівна. — Тисяч 50, напевно, на таке свято піде. Може, краще онукам чогось на них купимо? Я спершу хотіла, а тепер подумала. Дорого, Борю!
— Та кинь ти, Ларисо! Один раз живемо. Зрештою, 50 років — це ювілей, його треба відзначити. А грошей не шкодуй, ще заробимо.
Внукам ми й так допомагаємо. Августина всі витрати на дітей і так повісила на нас.
Давай, обдзвонюй гостей, а завтра поїдемо і ресторан виберемо.
До організації урочистостей підійшли відповідально. Від ресторану відмовилися на користь затишного кафе.
Гостей планувалося небагато, та й день народження був улітку, тому всі запрошені легко помістилися на відкритій літній терасі.
Лариса Вікторівна зовсім закрутилася і доньку про свої плани заздалегідь не повідомила.
Коли Августина вкотре зателефонувала матері та повідомила, що зараз привезе дітей, Лариса Вікторівна зраділа.
Нині вона доньці й розповість про свої плани.
До приїзду Августини, Антошки та Валечки Лариса Вікторівна накрила стіл. Поки діти у вітальні дивилися мультики, мати та дочка розмовляли на кухні:
— Тато таки твій мене вмовив відсвяткувати день народження. – Поділилася з дочкою Лариса Вікторівна. — Відзначатимемо у «Ромашці», у кафе за два квартали від нас. Багато народу, не звали, лише 30 людей набралося.
До речі, про дитячий стіл ми подумали теж, разом із Антошкою та Валькою набереться вісім дітлахів, для них накриють окремо стіл.
— Стривай, мам. — насупилась Августина. — Це що, ти день народження відзначати збираєшся 23 числа?
— Так, а коли ж? — здивувалася Лариса Вікторівна. — Звичайно, 23. Ти що, забула, коли у твоєї матері день народження?
– Мамо, а ти чому зі мною заздалегідь не порадилася? — розлютилася Августина. — Скасовуй свято, не буде жодного ювілею!
– Це ще чому? — насторожилася Лариса Вікторівна. — Чому я маю скасовувати торжество?
– Ой! — ляснула себе по лобі Августина. – Це моя провина. Я забула тебе попередити.
Мам, просто ми двадцятого відлітаємо з Вітею. Взяли ж путівки до Туреччини на 2 тижні. All inclusive, все включено.
В останній момент встигли цей тур урвати!
– Прекрасно! — зраділа за дочку Лариса Вікторівна. — Тільки я тут до чого? Точніше, яким боком пов’язана твоя відпустка та мій день народження?
Якщо ти переживаєш із приводу твоєї відсутності на святі, то я все розумію. Звичайно, відпустка за кордоном важливіша. Лети спокійно.
— Ні, мамо, ти не зрозуміла. Не буде в тебе дня народження. Ми полетимо, а з дітьми хто залишиться? Антошку та Валюшу тобі в будь-якому разі доведеться забрати до себе. Інших варіантів немає.
Лариса Вікторівна навіть не одразу знайшлася, що відповісти дочці:
– Августина. Звичайно, відпустка — це добре, але чому я маю вирішувати пов’язані з нею проблеми?
Беріть дітей із собою, якщо їх нема з ким залишити.
— Як це нема з ким? Мамо, а ти на що? Нам таких праць варто було з Вітею гроші знайти на ці путівки, відмовитися від них ми не можемо.
Брати з собою дітей у відпустку — це таке собі задоволення. З ними ніякого відпочинку не буде, сама ж розумієш. Та й грошей зайвих немає, щоб нянькам та аніматорам доплачувати.
Так, мам, все це рішення не обговорюється. Ми спочатку летимо у відпустку, а потім, якщо хочеш, святкуй свій день народження. Я ж не забороняю.
Тому, Мамо, тобі доведеться від своїх планів відмовитись і перенести чи скасувати святкування. – продовжувала Августина. – Сама бачиш, як вийшло.
Мені здається, що порівнювати якийсь день народження та закордонну відпустку просто неприпустимо. Звичайно ж, поїздка важливіша!
– Значить так! — відчуваючи, як втрачає терпіння, сказала Лариса Вікторівна. – Твої діти – тобі про них і дбати. Я заради твоєї забаганки від ювілею відмовлятися не збираюся. Ти зовсім нахабніла!
Ти чому вирішила, що маєш право вказувати мені? Я і так майже 5 років тобі допомагала, за онуками подивилася, брала на вихідні, давала тобі відпочити.
У тебе діти дорослі, і мені зрештою хочеться тепер пожити для себе!
Я тебе виховувала, на ноги піднімала, за Антошкою та Валею доглядала. Тобі не здається, що свій обов’язок я сповна виконала?
Потрібна тобі відпустка? Наймай дітям няню чи відвози до батьків Віті, вони теж бабуся і дідусь.
Ні, правда, нехай допоможуть хоч раз у житті синові, за онуками доглянуть! А мені вказувати, як далі жити, не смій! Інакше посваримося!
Августина на матір образилася, дітей залишила подрузі, а сама з чоловіком полетіла у відпустку, написавши перед цим матері повідомлення образливого характеру.
У ньому Августина висловила все, що думала про нахабство мами.
Лариса Вікторівна свято, як і планувала, відзначила із розмахом. Для себе вона вирішила ніколи не йти на поводу у дочки.
Августина, як виявилося, доброго відношення не цінувала, сприймала турботу і щире бажання допомогти, як щось зрозуміле.
Мати та дочка тепер не спілкуються. Августина все чекає, коли батько вибачиться за свою негідну поведінку, адже через відмову матері їй довелося зазнати додаткових фінансових витрат.
Сусідка ніяк не погоджувалася сидіти з дітьми 2 тижні безкоштовно.
Лариса Вікторівна ні в чому себе винною не вважає, тож першою на контакт із дочкою не йде.