З чоловіком Миколою я познайомилася ще у школі. Була весна, десятий клас, здавалося, що все життя попереду. Ми з подружками вечорами любили гуляти невеликою компанією. Ходили до парку і мріяли, як ми житимемо далі. Хтось хотів поїхати підкорювати Київ, хтось мати багатого чоловіка і не працювати, а я мріяла побудувати сім’ю, де буде мінімум двоє дітей і працювати в задоволення, а не тягнути лямку.
І ось на одній із таких прогулянок я зустріла Колю. Він теж навчався у десятому класі, тільки в іншій школі. Коля виявився двоюрідним братом однієї з моїх подруг.
Микола тоді, за нашого знайомства, червонів, заїкався і соромився. А я завжди була не з боязкого десятка, і одразу взяла його в обіг. Коля займався футболом, виглядав чудово: підтягнутий, спортивний, високий. Він відразу мене привабив, і я вирішила з ним потоваришувати для початку.
У подруги взяла його номер телефону і сама зателефонувала. Я нічого такого не бачила у тому, щоб зробити перший крок. Жодних забобонів із цього приводу в мене не було.
Але Коля зрадів, коли я йому зателефонувала та запропонувала прогулятися. Сказав, що я йому сподобалася, а сам він би ніколи не наважився мені зателефонувати.
Кілька місяців ми з ним справді просто дружили, а потім Коля запропонував мені перевести наші стосунки на новий рівень. Школу ми закінчували вже у статусі пари. Вступати вирішили до одного університету, щоб не розлучатися.
Мені здавалося, що мої шкільні мрії здійснюються і стають реальністю. Поруч зі мною була кохана людина, з якою я почувала себе щасливою. Ми мали спільні цілі: закінчити навчання, знайти роботу, одружитися і завести дітей.
І все йшло чітко за планом. Вже на останньому курсі навчання ми з Миколою знайшли роботу. Університет я закінчила із червоним дипломом, Микола з синім.
Як такої пропозиції руки та серця Коля мені не робив. Про весілля ми говорили давно і збирали гроші на торжество. Просто, коли зрозуміли, що стали на ноги, почали планувати: вибрали дату весілля, запросили гостей, купили собі вбрання тощо.
Так, неромантично, але мені й не хотілося тоді якихось палких промов та вчинків від Миколи. Головне, що ми були разом і все йшло так, як я хотіла.
За рік нашого спільного життя ми взяли двокімнатну квартиру в іпотеку. А потім я завагітніла.
Мої батьки допомагали нам платити іпотеку, розуміючи, що нам самим з маленькою дитиною на руках буде дуже важко. А батьки чоловіка, навпаки, тягли із нас гроші.
Коли ми з Миколою познайомилися, його батько працював на будівництві, а мама медсестрою у поліклініці. Свекор завжди любив випити зайвого, але поки працював, тримався і в будні був тверезим. А от коли його батько вийшов на пенсію, то почав із подвоєною силою вживати міцні напої. Всю свою пенсію на це спускав.
Свекруха на собі продовжувала тягнути сім’ю та просити гроші у сина. Коля, звісно, допомагав. Свекра намагалися кодувати, якось лікувати, але все було марно. Навіть народження онука отця Колі не зворушило.
Я вже почала звикати, що якась частина із зарплати чоловіка завжди відходила свекрусі. Хоча мені й не подобалося, що вона не допомагала мені з онуком, живучи при цьому неподалік. Моїй мамі, щоб до мене приїхати, потрібно було півтори години добиратися через все місто. А свекрусі 5 хвилин пішки. Але вона завжди не могла.
Якоїсь миті я почала заробляти більше чоловіка. Спочатку різниця між нашими доходами була невеликою, але поступово збільшилася вдвічі. Я спочатку боялася, що Колю це може збентежити чи засмутити, але чоловік тільки тішився.
Вийшло так тому, що нам не вистачало грошей через іпотеку та Коліних батьків, яким щомісяця від нас йшла кругленька сума. Чоловік, бачачи все це, готовий був тільки стискатися і економити на собі, мені та дитині. Йому й на думку не спадало спробувати більше заробляти.
А мені набридло так жити, і я на роботі взяла собі ще одну ставку. Благо, начальство мене цінувало як співробітника і було не проти. Але тепер я йшла на роботу о 7-й ранку, а поверталася не раніше 8 вечора і падала на ліжко без сил. У мене не було часу займатися дитиною, будинком та нашими стосунками з чоловіком. Натомість побільшало грошей, і мені не потрібно було думати, на що купити дитині фрукти або чим платити за іпотеку.
Розмови про народження другої дитини теж почали відходити другого план. Я не розуміла, як мені йти в декрет, коли чоловік мало заробляє, і у нас стільки витрат на іпотеку та батьків Коліних.
Я казала чоловікові, що мені тяжко так працювати, що я втомилася. Але Коля просив мене потерпіти та обіцяв, що “скоро все налагодиться”.
Оскільки я заробляла більше за чоловіка, то частину грошей відкладала, як кажуть, на чорний день. Чоловік про це знав, але ніколи до цих грошей не ліз.
Тут якось до нас зайшла свекруха і почала говорити, що більше з п’ючим свекром в одній квартирі жити не може і хоче його відселити, купивши йому маленький будиночок у селі. Звичайно, грошей у неї на це не було, і вона прийшла просити їх у нас.
Свекруха зайшла до нас, коли я ще була на роботі, хотіла поговорити з Миколою наодинці, оскільки вона чудово знала, що я буду проти цього.
Отже, заходжу я додому і чую таку розмову мого чоловіка з матір’ю:
– Мам, та у нас гроші є, дружина там відкладала.
– Ой, синочку, як добре! А скільки там у неї? Може вистачить і на хату татку твоєму і мені в санаторій якийсь з’їздити? Нерви, сам розумієш… Ех, усю душу мені вимотав!
– Так, гадаю, вистачить, – відповів Коля матері.
Тут на кухню зайшла я і сказала:
– Чому ви з моїм чоловіком обговорюєте, як витратите гроші? – висловила я свекрусі, почувши їхню розмову.
– Ну, у тебе є, поділися! – сказала у відповідь свекруха.
Мене це просто добило, і я на підвищених тонах почала висловлювати чоловікові та свекрусі все, що збиралося у мене на душі: як я працюю без вихідних і прохідних, як тягну на собі сім’ю і не збираюся утримувати ще й батьків чоловіка.
Коля з матір’ю мовчки слухали мене, свекруха навіть іноді кивала.
Ви думаєте, вони мене зрозуміли? Як би не так! Коли свекруха від нас пішла, чоловік сказав мені:
– Ну, чого ти так гарячкуєш! Давай матері востаннє допоможемо, батько її дістав.
– А ти мене дістав! – Сказала я Колі. – Я орю, як проклята! Іди і сам зароби, спробуй! А на мене не сподівайся.
Після цієї розмови ми з чоловіком не спілкувалися кілька тижнів. Жили як сусіди. Першою я не витримала і сказала йому, що так далі жити неможливо. Я хотіла домовитися з Миколою, щоб ми розділили фінансові обов’язки і наголосили на погашенні нашої іпотеки, а не купувати свекру будинок.
– Я тебе розумію, – сказав мені чоловік. – Але матері відмовити не можу. Якщо ти не даси гроші, тоді ми візьмемо будинок батькові в кредит, і я допомагатиму його платити.
Тоді я зрозуміла, що ми з чоловіком пройшли точку неповернення. Йому було все одно, як я справляюся з труднощами, як тягнуся щосили, працюю день і ніч. Щастя у цьому шлюбі я вже не матиму.
За кілька днів після цієї розмови я подала на розлучення. Дізнавшись про це, чоловік одразу з’їхав до батьків.
Розводили нас довго, зрештою визначилися, що наша іпотечна квартира залишається мені і дитині, а я виплачую Миколі за це певну суму.
На ці гроші Коля купить батькові будиночок у селі, а потім подзвонив мені і сказав:
– Ну, бачиш, ти не хотіла тоді мені допомогти, а життя так повернулося, що все одно за твої гроші я купив цей будинок!
– Зате далі я буду нічого тобі не винна і буду вільна! Ніхто з мене не тягтиме грошей! – відповіла я чоловікові і поклала слухавку. – Про аліменти не забувай, удачі тобі з батьками.
Зараз ми із сином живемо удвох у нашій квартирі, за яку я нещодавно повністю погасила іпотеку. У мене є стосунки, я зустрічаюся вже півроку із чоловіком. У нас все добре, але з’їжджатися ми не поспішаємо. Нас влаштовують 2-3 зустрічі на тиждень, ніхто нікого не напружує та не заходить на чужу територію.
А ось у колишнього чоловіка все не так райдужно. Його батько пропив будинок, який йому купили, і повернувся назад до свекрухи у квартиру. Коля тоді від них з’їхав і став винаймати житло. Декілька разів намагався влаштувати своє особисте життя, але якось не склалося.
Коли Микола дізнався, що в мене з’явився чоловік, то спробував повернути мене назад. Обіцяв, що працюватиме, щось говорив про другу дитину. Але я не повірила йому. Усередині мене сиділо почуття, що якщо я з ним зійдусь, то нічого не зміниться, я так і тягтиму лямку на собі.
Тому я не шкодую про розлучення. Мені більше не потрібно багато працювати і оплачувати життя недолугих родичів мого чоловіка. Ми із сином ні в чому собі не відмовляємо, нам на все вистачає.
Так, у майбутньому я хотіла б створити сім’ю і народити ще одну дитину, вік дозволяє. Я, як і раніше, вірю в кохання та в те, що щасливі шлюби існують.