У Олени була лише одна подруга. 32-річна молода жінка була інтровертом – так зараз прийнято називати людей, які не терплять галасливих компаній і цінують усамітнення.
Олена знайомитися не вміла абсолютно, тому й особисте життя у неї не складалося.
Єдиною людиною, яка надавала Олені моральну підтримку, була Катя. Познайомилися дівчата 10 років тому в інституті, і з того часу намагалися підтримувати стосунки.
Катя була повною протилежністю Олени – компанійска, весела, задиркувата. І одружена.
Спроби допомогти у подруги влаштувати особисте життя Катя робила регулярно:
– Давай, приїжджай до нас на шашлики! Вовка неодруженого колегу запросив, можливо, тобі він і сподобається.
– Ой, Кать, не можу. Не поїду. Вибач.
– Знову починається? І довго ти збираєшся в дівках сидіти? Я, між іншим, для тебе стараюсь!
Я Вові весь мозок проїла, тиждень умовляла хлопця цього до нас запросити в компанію! Що знову за відмовки? Тобі не набридло сидіти вдома?
Олена можлива і не проти була б з кимось познайомитися, але до Каті вона в гості намагалася не їздити через елементарну відсутність грошей.
Стіл Катерина завжди накривала шикарний, і з Олени вимагала сплатити частину продуктів. Причому таких прохань ні до кого з інших гостей не надходило.
Олена, в принципі, завжди платила за Катю – у тієї майже завжди з собою не виявлялося потрібної суми ні в кафе, ні в магазині. Вона за себе розплатитися не могла:
– Ой, яка кофтинка чудова! Ану, треба приміряти. Олено, ти подивися, як вона мені йде! Ну просто ідеально, ніби спеціально для мене пошито.
Ой, а вона тисячу коштує, а в мене тільки п’ятсот! Олена, будь ласка, додай. А я тобі потім переведу!
Спочатку Олена подрузі не відмовляла, додавала, платила часто на шкоду собі.
Олена заробляла набагато менше Каті. Жінка не розуміла, чому її подруга постійно намагається «розкрутити» її на якусь річ чи обід у кафе.
Катя грошей не потребувала – вона була провідним фахівцем досить великої фірми, чоловік Катерини теж чудово заробляв.
Удвох вони кілька років тому купили квартиру без іпотек та кредитів. Олена їздила маршруткою, а Катя – на хорошій іномарці.
Олені не вистачало сміливості безпосередньо запитати у подруги, навіщо вона постійно намагається нажитися за її рахунок.
Та й дружби втрачати не хотілося – все-таки давно знайомі, і Катя часто Олену наставляла на істинний шлях, давала цілком слушні поради.
Якось Катерина зателефонувала своїй подрузі та повідомила:
– Лінуюся, у сина мого завтра день народження. Я тебе запрошую до кафе, посидимо вузьким колом, утрьох: ти, я та Вовка.
– А чому? Ти що, нікого із родичів чи друзів більше не запросила?
– Ні, – роздратовано відповіла Катя, – ну який від них толк? Прийдуть, наїдять на кругленьку суму і подарують якусь дурницю!
Хоч би раз гроші подарували, то ні, тягають непотрібні іграшки, яких у Льоньки і так багато!
Ми з Вовкою порадилися, все вирішили. Цього року день народження відсвяткуватимемо по-простому, без шику.
Олена натяк зрозуміла та запрошення прийняла. Синові єдиної подруги вона вирішила подарувати гроші – цілих 5 тисяч, щоб у бруд обличчя перед Катею та її чоловіком не вдарити.
Свято пройшло у спокійній обстановці, страви виявилися смачними, а компанія – теплою.
Коли настав час розходитися, Катя несподівано покликала офіціанта і попросила:
– Чи можна, будь ласка, роздільний рахунок?
– Звичайно, кивнув офіціант, – для кожного?
– Ні, нам із чоловіком можна спільний. А для дівчини – окремий.
Олена розгубилася, вона зовсім не розраховувала на те, що доведеться самій за себе платити. Якби вона знала заздалегідь, то напевно взяла б із собою гроші.
Олена з уж.асом зрозуміла, що у неї тільки п’ятсот гривень у гаманці на таксі. Катя з чоловіком розплатилися і вичікувально дивилися на Олену. Та, згоряючи від сорому, пробелькотіла:
– Друзі, у мене з собою грошей немає… Катя, ти ж не попередила, що доведеться платити за себе.
– Думала, ти здогадаєшся, – скинула брову Катерина, – у всіх цивілізованих країнах уже так давно роблять. Іменинник запрошує гостей і ті платять за себе.
– Я, коли прийшла, стіл уже був накритий. Я й не подумала… Господи, як соромно!
– Та гаразд тобі, Олено, заплачу я, – сказав Володимир, чоловік Катерини, – а тобі, Катя, справді про такі речі треба заздалегідь попереджати.
Я й сам здивувався, коли ти один окремий рахунок попросила. Ми начебто б Олену запросили, значить, повинні пригостити.
– Це минуле століття, Вово! Гаразд, плати. Завтра, Олено, на карту мені гроші переведи, будь ласка. Добре? Чи тобі готівкою зручніше?
Олена їхала додому на таксі і розмірковувала над ситуацією, в яку вона нещодавно потрапила.
День народження за великим рахунком малознайомого хлопчика, якого і в кафе не було, обійшлося їй загалом 8 тисяч.
Катя не відчепиться, гроші, які Володимир заплатив за неї, за Олену, обов’язково струсить.
Вже тоді в голові Олени промайнула думка, що ця дружба як гра в одні ворота.
Вона – товаришує, а нею користуються. Олена подрузі гроші того ж вечора перевела, не полінувалася, сходила до банкомату, поклала готівку на свою карту і відправила.
Тиждень подруги не спілкувалися, Олена не мала бажання чомусь розмовляти з єдиною подругою.
Ближче до вихідних Катя Олені зателефонувала сама:
– У нас у суботу на дачі шашлики. Давай приїжджай.
– Ой ні, я, мабуть, не зможу.
– Не вигадуй, – суворо сказала подрузі Катерина. – Чого ти постійно сидиш удома безвилазно? Скоро мохом поростеш!
Я до тебе за годину заїду, допоможеш мені продукти до столу вибрати. Ну, м’ясо там, овочі. Напої теж, мабуть, потрібні.
Олена під натиском подруги здалася. Катя приїхала за нею за півтори години і жінки разом попрямували до супермаркету.
Кошики на вході відразу взяли два, Катя бігала по рядах і методично наповнювала і однин, і другий.
Коли подруги збиралися вже йти на касу, Каті несподівано зателефонували:
– Також приїдете? Добре! Ну ти, мамо, якраз вчасно, я в магазині продукти беру. Ага, і на вас візьму! Добре мам, зрозуміла. А татові що? Рибу? Гаразд.
Олена запідозрила каверзу, коли Катя, спустошивши свій кошик, відразу ж за продукти розплатилася. Касирка вичікувально дивилася на Олену:
– Викладайте, не затримуйте чергу!
Люди ззаду забурчали, Олена швидко виклала покупки на стрічку. Катя тим часом стояла поруч, мовчки.
Платити за те, що набрала Катя, довелося Олені, і цього разу її гаманець спорожнів на дві тисячі.
Коли подруги вийшли з магазину, Олена не витримала і запитала:
– А решта гостей теж віддаватиме тобі гроші за продукти?
– Та з гостей тільки мої батьки і будуть. Ти що ж думаєш, я з них братиму гроші? Ні, звичайно, я їх запросила, а отже – частую!
Олена вирушила на дачу на шашлики до Каті тільки через те, що продукти частково були куплені на її гроші – не хотілося йти в збиток.
– Нічого, – заспокоювала себе Олена, – у будь-якому разі, все не з’їдять. Он скільки Катя від жадібності нахопила! Заберу собі частину приготовленого і кілька днів хоч відпочину від плити.
Олена мала рацію, залишилося і м’ясо, і риба і безалкогольні напої. Катя все забрала в будинок і швиденько поставила в холодильник:
– Як добре, – раділа подруга Олени, – ні завтра, ні післязавтра нічого готувати не доведеться! Розігрію шашлик, відварю макарон до нього – от і готова вечеря!
Олена ночувати у Каті не залишилася, поїхала додому. По дорозі видалила з телефону контакт тепер уже колишньої подруги – надто вже дорого останнім часом почала Олені обходитись дружба з Катею.
Два тижні було затишшя, Олена, як і раніше, подрузі не нав’язувалась, передзвонювала рідко, в основному – у справі.
Сварка між подругами сталася, коли Катя вкотре виявила ініціативу та вирішила подбати про подругу. Як завжди, зателефонувала та безапеляційно заявила:
– Я вирішила влаштувати твоє особисте життя!
– Навіщо? – Поцікавилася Олена, – мене все влаштовує!
– Ти четвертий десяток уже розміняла і досі одна! Це погано, Олено! Покликання кожної жінки – сім’я! Вовка домовився з двома своїми неодруженими колегами, вони приїдуть до нас у неділю на дачу. В гості.
За стандартним сценарієм – шашлики, знайомства, невимушене спілкування. Ти приїжджай у суботу. Разом за продуктами сходимо. Приготувати мені все допоможеш.
– Вибач, Катя, але я не поїду.
– Це ще чому? – здивувалася Катерина.
– У мене елементарно-фінансової можливості немає так часто ходити до тебе в гості!
– Що ти маєш на увазі? – одразу надулася Катя.
– Та то я маю на увазі! Ти запрошуєш у гості, а я постійно витрачаю гроші! Минулого разу на мене лягли витрати на забезпечення провізією твоїх батьків, а запеченого лосося чомусь їв твій батько. А платила я за нього!
Я думала, що в тебе вистачить совісті мені хоча б м’ясо, що залишилося запропонувати, так ні, ти все змела зі столу і швиденько сховала в холодильник!
– Олено, а які у тебе претензії? Моя дача, моя альтанка, мій мангал і їжа теж моя! Ти в мене була у гостях!
– Ага, простіше було в ресторан піти. І те, напевно, дешевше обійшлося б. На день народження твого сина 5 тисяч я подарувала і ще дві – ти з мене здерла!
Вибач, Катя, мені набридло. Я і так постійно за тебе скрізь плачу, хоч і можливостей маю набагато менше.
Якщо за весь час нашої дружби порахувати всі ті гроші, які ти мені винна, то, напевно, автомобіль можна купити нічим не гірше, ніж у тебе!
– Ось ти яка, – образилась Катерина, – гроші рахуєш? Борги я, виявляється, перед тобою маю? Подруга ще називається!
– Ні, вже не подруга. Я, Катя, вважаю, що нам, мабуть, більше не варто спілкуватися.
– Та й кому ти потрібна! – тут же показала справжнє обличчя Катерини, – та я ці роки з тобою тільки з жалю розмовляла!
Стільки хорошого тобі зробила, стільки разів жилеткою для тебе була! Так, а так одразу й не скажеш. Миша начебто сіра, і така корислива!
Олена номер подруги скрізь додала до чорного списку. Катя більше Олені і не дзвонила, образи своєї їй не простила.
Поки Олена заводить друзів виключно у віртуальному просторі – перед ними менше зобов’язань.