— Ми вчотирьох будемо тулитися в одній кімнаті, а їй дістався цілий люкс! Паша, ти нічого не поплутав? Я мати твоїх дітей, чому в неї номер удвічі кращий? — Побачивши номер свекрухи, Олена здивувалася.
— З якого боку у неї мають бути такі умови? Я що, з дітьми не заслуговую на краще? — Олена стояла посеред одного з найрозкішніших номерів готелю і пильно дивилася на чоловіка.
— Лінуюся, ти чого збунтувалася? Я зняв їй такий самий номер, як і нам… Вона зі своїх грошей вирішила доплатити… — Павло розвів руками.
— То доплати, щоб і в нас був такий самий номер! — не вгамувалася дружина. — Чим ми гірші?
— Олено, ми не маємо зайвих грошей. Ми ж повинні діткам організувати пристойне дозвілля. А так усі гроші підуть на доплату. Це не правильно. — Павло зітхнув.
— Ми й так півроку збирали, щоб вибратися на море. Ти ж розумієш, як важливо, щоб діти добре відпочили після навчання. – додав чоловік.
— То маму навіщо було брати?! — Якби ми не сплатили їй поїздку, ми якраз могли б зняти такий шикарний номер. — не приховуючи роздратування, спитала Олена.
— Мама теж давно хотіла поїхати. Вона через проблеми з ногою два роки нікуди не вибиралася. Я ще тоді після операції пообіцяв, що, коли вона видужає, відвезу її на курорт. — Павло почухав бороду.
— Тим більше, вона може посидіти з онуками, щоб ми вдвох купалися чи вибиралися до міста. — Чоловік глянув на Олену теплим поглядом.
— У цьому чудовому готелі є послуги няні та дитяча кімната. Поганий планувальник із тебе Паша. Моя інтуїція підказує мені, що ти запоров нашу відпустку. — Олена хотіла ще щось сказати, але в номер увірвалися діти.
— Мамо, у бабусі такий великий номер. Можна ми тут залишимося? Ну будь ласка. — Старший Олег та молодша Аліса повисли на сукні матері.
— Звісно, я тільки за! — Олена радісно обійняла дітей.
— Як це залишитеся у моєму номері? — ззаду пролунав зляканий голос. До кімнати зайшла бабуся.
— А що, Ельвіро Федорівно, на мою думку, це чудова ідея. — Олена від душі хотіла насолити чоловікові. — Я бачу, що цей чудовий диван чудово розкладається. Ми без проблем можемо постелити дітям у бабусі.
– Бабуся! Бабуся! — Діти радісно застрибали на дивані.
— Оленко, ну що ти таке кажеш… — схвильовано відповіла Ельвіра Федорівна. — Я вже старенька. І в мене болить ніжка. Я з цими богатирями не впораюся.
— Олеже, Алісо, вам час у номер до батьків. Бабусі треба відпочити та розібрати речі. — Свекруха заплющила очі і, охнувши, плюхнулася в крісло.
— Так, Пашо, я від тебе такого не чекала. — із образою в голосі сказала Олена, коли разом із дітьми повернулася до свого номера. – Ну що? Подивився номер матінки? Перевірив, що там все гаразд? Задоволений?
– Та гаразд тобі, Олено, не бухти. Переодягайся і підемо швидше на пляж. Діти збираються на пляжі. — Павло проігнорував колючий погляд дружини і вирушив у надра валізи шукати плавки.
Павло, Олена та діти затишно розташувалися на березі моря. Тільки Павло приніс усім морозиво, як йому надійшло повідомлення від матері. “Синку, терміново до мене в номер!”
— Кохана, тут матуся написала, я піду до неї і одразу повернуся. — Чоловік глянув на Олену, наче питав дозволу.
– У сенсі, ти підеш до номера? — Олена запитливо подивилася на чоловіка. — А я що тут сама залишусь?
– Кохана, я на п’ять хвилин, їй у чомусь потрібна допомога. — зніяковіло пробурмотів Павло.
– Так, спочатку подзвони їй і дізнайся, в чому справа. Двадцать перше століття. Усі вже давно мають телефони. Тим більше, ти їй сам налаштував мобільний інтернет! — Олена суворо глянула на Павла.
— Але, мамо, що сталося? — Павло зателефонував до матері. – Що? Не можеш розібратися із пультом від телевізора.
— У нашому готелі персонал чудово розмовляє українською. Набери на телефоні нуль один. Ні, не на мобільному. На телефоні біля ліжка. Вони тобі допоможуть. – додав Павло, вислухавши відповідь матері.
– Розібрався? — Олена пильно подивилася на Павла.
— Так, у неї телевізор не вмикається. Зараз підійде співробітник готелю та їй допоможе. — Павло розгорнув ескімо.
Як тільки Павло доїв морозиво і зібрався побудувати з дітьми фортецю, мама знову відправила Павлові повідомлення: “Тривога, терміново в номер!”
— Слухай, вона сама не заспокоїться. Я все-таки до неї дійду. — Не чекаючи на відповідь дружини, Павло вирушив у номер матері.
– П’ять хвилин! – крикнула навздогін Олена. — Діти на тебе чекають.
Але за п’ять хвилин Павло не прийшов. Не прийшов Павло і за двадцять хвилин. Павло прийшов за годину, коли втомлена від спеки Олена вже збиралася йти.
— Тебе тільки за смертю посилати. Ти ще довше ходити не міг? — Олена запитливо подивилася на чоловіка.
— Не гнівайся, люба. Там просто мама так і не зрозуміла, як користуватись телевізором. А потім їй треба було відправити речі в прачку, а потім… — пробурмотів чоловік.
— Та годі вже про свою маму! – випалила Олена. — Бери іграшки, ми йдемо з пляжу.
Через годину сім’я у повному зборі обідатиме у рибному ресторані готелю.
— Мамо, я не хочу рибу, у ній кістки, — Олег скривився. — Можна мені нагетси та картоплю.
— Я теж хочу нагетси та картоплю. І кетчуп… — Маленька Аліса приєдналася до братового протесту.
— Так, діти, їжте те, що замовили батьки. Риба корисна здоров’ю. Ви ж хочете вирости здоровими та міцними? — Олена суворо подивилась на дітей.
— Ні, ми не хочемо вирости здоровими та міцними. Ми хочемо нагетси! — В один голос канючили діти.
– Та годі вам. Що, шкода замовити дітям, що вони люблять? — Свекруха суворо подивилась на сина. — Синку, поклич офіціанта і замов дітям нагетси.
Павло підняв руку, щоб покликати офіціанта, але Олена його боляче стукнула під столом по нозі.
— Ельвіро Федорівно, ми замовили дітям корисну їжу. Хто це доїдатиме за ними? Їжа грошей вартує. Не можна просто так брати та замовляти щось нове.
— Що означає не можна замовляти? А ви у дітей запитали, що вони хочуть, перш ніж брати рибу? — Свекруха запитливо подивилася на невістку.
— Я б на їхньому місці теж хотіла нагетси та картоплю з кетчупом. Самі викидаєте гроші на вітер. — обурилася Ельвіра Федорівна.
— Ельвіро Федорівно, що ви таке кажете? — Олена невдоволено подивилася на свекруху. — Ми приїхали на море, тут свіжа риба, а нагетси діти й у дома можуть поїсти.
— Свіжа чи несвіжа, а онуки мають бути щасливими. — Свекруха невдоволено кинула серветку. — Діти, пішли з бабусею до іншого кафе. Я вас нормально погодую.
— Бабуся найкраща! — крикнув Олег і обійняв Ельвіру Федорівну.
— А мама шкідлива смердючка! — Аліса підібгала губи і теж притулилася до бабусі.
— Діти, якщо ви зараз підведетеся і підете за бабусею, я… — Олена хотіла озвучити можливе покарання, але Олег та Аліса вже втекли за бабусею.
– І що це зараз було? — Олена гнівно подивилася на чоловіка.
— Слухай, я теж не в захваті від поведінки матері. Але якщо вона хоче побути з онуками і тим більше пригостити їх… Я не заперечую. – Павло збризнув лимоном шматок риби.
— Ти не в’їхав? Вона ж підриває наш авторитет. Ти їй відпочинок оплачуєш, а вона так поводиться. – випалила Олена.
— Розберися з нею. Або у нас тобою будуть серйозні проблеми. — Олена різко підвелася і вийшла з-за столу.
Наступного дня привітна співробітниця туристичної компанії Клава запропонувала родині морський круїз на один день.
— І зупинки у мальовничих бухтах, і триразове харчування, і риболовля. Цю подорож ви точно не забудете! — Дівчина в яскравих фарбах розписувала всю красу поїздки.
Настав час вибирати судно для подорожі, і Клава запропонувала кілька варіантів.
— Поки діти продовжили розглядати картинки, Павло, Олена та Ельвіра Федорівна відійшли порадитися.
— Я погоджуюся на поїздку. Для дітей це буде чудовою морською пригодою. — Олена схвально кивнула.
— Пашуль, давай візьмемо найбюджетніший варіант, де ще дві родини. Думаю, ми зможемо собі його дозволити. – Додала дружина.
– Так згоден. Якщо там теж будуть діти з нашого готелю, буде з ким подружитися та весело провести відпустку.
— А я сюди приїхала провести час зі своєю сім’єю і не потерплю, щоби на човні був ще хтось. — зневажливо пирхнула свекруха.
— Найдорожчий варіант ми брати не будемо, але варіант за 20 тисяч мене цілком влаштує. — рішуче додала жінка і подивилася на сина поверх окулярів.
— Якщо ви сплатите, то без проблем. — обхопивши себе руками, Олена глянула на свекруху. — Але ж наш бюджет на це не розрахований.
— Мій синочок заплатить, а я йому, як повернемося, все віддам. — Ельвіра Федорівна лагідно подивилася на сина.
— Мамо, ти ще не віддала мені минулі 50 тисяч, які я додав на ремонт. — невдоволено буркнув Павло.
– Господи, тобі що, рідній матері на відпочинок грошей шкода? — Свекруха нервово почухала руку.
– Мам, ми тільки приїхали. Ми не можемо витратити всі гроші на подорож. Ми можемо дозволити собі лише такий варіант. — Павло глянув на дружину, яка схвально кивнула.
— Якщо ти не знімеш човен тільки для нас, я з тобою всю відпустку не розмовляю. І з дітьми не допомагатиму. — випалила свекруха. — Ви самі собою, я сама собою.
— Та й не розмовляй! Теж мені загроза. – Павло нарешті вирішив заперечити матері.
Пройшов тиждень. Мати так і не розмовляла із сином та невісткою.
– Коханий, давай її переселимо в наш номер. Вона все одно нам не допомагає. Чому в неї номер має бути кращим, ніж у нас? — Олена взяла чоловіка за руку після однієї з романтичних вечерь, коли діти сиділи з нянею з готелю.
— Ми й так платимо за няньку. Вона навіть онуків ігнорує. Це повна неповага. — Олена з надією подивилася чоловікові у вічі.
— Так, ти маєш рацію, Оленко. Це справедливо. Зараз підемо і переселимо. Тільки спочатку треба розрахуватись за наші напої та їжу, що ми замовляли на наш номер весь тиждень. — Павло підвівся з-за столу.
Павло з Оленою підійшли на ресепшен і пояснили суть їхнього плану. Незважаючи на те, що Ельвіра Федорівна дала половину суми за номер, обидва номери були оплачені Павлом. Оскільки під час реєстрації він давав свої дані, питань у персоналу не виникло.
Натомість питання виникли у Павла, коли він побачив загальний рахунок, записаний на його номер.
– Що? — здивовано вигукнув Павло. — Ми половину цього не замовляли!
Павло та старший менеджер стали розбиратися. Почали дивитися чеки, підписи та відео з камер спостереження. Невдовзі з’ясувалося, що це були рахунки мами Павла. Весь тиждень жінка пила, їла та розважалася за трьох. А усі свої витрати записувала на сина.
– Мамо, ти в своєму розумі? — Павло увірвався у люкс до матері. — Я тобі й так зняв найкращий номер! Як ти могла? Як тобі вистачило зухвальства ще всі свої замовлення на нас записувати?
— По-перше, я з тобою не розмовляю. А по-друге, як тобі вистачило нахабства піти на поводу у своєї швабри і не сплатити того човна, якого бажала твоя матуся? — Ельвіра Федорівна зневажливо подивилася на сина.
— То я, значить, швабра? — До кімнати ввійшла Олена.
— По-перше, я приїхав на відпочинок із дружиною та дітьми. Це наш відпочинок. І я, насамперед, повинен дбати про свою родину! — вигукнув Павло.
— А по-друге… — Павло нервово глянув на кімнату. — По-друге, ти негайно переїжджаєш у наш номер. І сама оплачуєш усі свої замовлення.
— Отже, ти насамперед приїхав піклуватися про свою родину? — отруйно прошипіла Ельвіра Федорівна. – А я тобі хто тоді? Чужа тітка?
– Ні, ти моя мама. Але ти ведеш себе некрасиво! Будь ласка, будь ласка, переїжджай в наш номер і оплати свої замовлення. — Павло суворо глянув на матір.
– Некрасиво! — верескнула свекруха.
— Я тебе годувала, напувала, виховувала, допомогла тобі з освітою… А ти… Виріс таким невдячним! — Жінка брудно вилаялася.
– Ану! Пішов геть із мого номера. І щоби до кінця відпочинку я тебе не бачила. — Очі свекрухи налилися кров’ю. Жінка пальцем вказала на двері. — Обидвоє пішли геть звідси.
— Якщо ви по-доброму не зробите те, що сказав ваш син, то ми будемо змушені вчинити з вами справедливо. — Олена взяла розмову до рук.
— Ти взагалі, мопсе, не смій гавкати. Твого слова тут і близько немає! — вигукнула свекруха. — Якби не моя хвора нога, я тобі швидко показала б твоє місце.
— Я дружина вашого сина та мати його дітей. За мною майбутнє роду, а за вами минуле. – спокійно відповіла Олена.
— Тому ви або негайно переїжджаєте до нашого номера, а ми залишаємося тут. Переїжджаєте та оплачуєте ваші замовлення. Або… — Олена перевела погляд на Павла, а потім знову глянула на свекруху.
— Або ви їдете назад до дому. У нас у всіх можна поміняти квитки. Я особисто вам зараз поміняю. А ваше проживання піде на оплату замовлень. — Невістка подивилася на Ельвіру Федорівну пронизливим поглядом і стала поруч із чоловіком.
– Та як ти смієш! Та як ви смієте! — Свекруха була в сказі. — Та щоб ви всі провалились із вашою відпусткою!
— Мамо, яке ти маєш право так грубо говорити. Я твій син. Тобі сонце в голову вдарило? — Павлу від таких слів стало так прикро, що він ледве стримував емоції.
Олена дістала телефон і мовчки поміняла квитки.
— Ось, будь ласка, Ельвіро Федорівно. Я щойно змінила квиток. Виліт за три години. У вас якраз є час швидко зібрати речі. Таксі я зараз також організую. Із речами вам допоможуть. — Олена зателефонувала на ресепшен і надала всі необхідні вказівки.
Розгублена та зла Ельвіра Федорівна стояла посеред люкса і жадібно ковтала повітря. Як тільки менеджер готелю почув, що оплати не буде, група із двох співробітників та двох охоронців швидко прибула до номера.
У присутності шістьох людей Ельвіра Федорівна, матюкаючись на чому стоїть світ, почала збирати речі.
– Немає в тебе більше матері, Паша. Навіть не смій мені дзвонити!
— А ти… — Ельвіра Федорівна глянула на Олену. — Я тобі ще помщуся. Ось побачиш.
Перед відходом Ельвіра Федорівна голосно плюнула на розкішний килим і ще раз колективно прокляла всіх присутніх.
Павло, Олена та їхні діти чудово провели три тижні, що залишилися, в шикарному люксі. Це була найкраща подорож у їхньому житті. Сварка з матір’ю Павла як ніколи згуртувала сім’ю.
Хитра Ельвіра Федорівна нікуди не відлетіла. Вона попросила таксі відвезти її до найближчого розкішного готелю. Там вона зі скреготом дістала таємний конверт із грошима та зняла собі люкс на два тижні.
Та ще й закрутила курортний роман із якимось іноземним, дуже літнім чоловіком. Потрібно віддати належне, у свої п’ятдесят жінка чудово виглядала.
Говорять, він їй продовжив відпочинок ще на місяць. І чоловік Ельвіри Федорівни, який спочатку не зміг поїхати через роботу, побачив дружину лише до осені.
Повернувшись до дому, Ельвіра Федорівна так і не змирилася з сином. Живе своїм життям і таємно листується із заморським другом. Павло не сильно переймається розривом з матір’ю. Разом із дружиною він дружно виховує дітей та будує плани на нову поїздку.
— Куди цього разу? — Олена ласкаво обійняла чоловіка, який обирає нову країну.
– Давай до Африки. Діти люблять жирафів. — весело відповів Павло.
– У люкс? – посміхнулася Олена.
— У найкращий люкс. – Павло ніжно поцілував дружину. Чоловік підморгнув і подивився у вікно на яскраве, безтурботне сонце.