Увечері я ніяк не могла знайти ноутбук. Виявляється, він лежав на дивані. Знову мій чоловік Артем не поклав його на місце!
Відкривши браузер я здивувалася: Артем забув закрити останню вкладку. А там було відкрито статтю на тему: «Що потрібно знати перед продажем квартири».
– Ти збираєшся продавати квартиру? – Запитала я у чоловіка.
– Ні, просто друг збирається виставити на продаж, – відповів Артем. – Ось мені стало цікаво, що зазвичай роблять перед тим, як продавати квартиру, щоб уся процедура була юридично чистою.
– Цікавися краще, де знайти нормальну роботу, – сказала я і пішла до кімнати.
Артем промовчав.
Я взяла ноутбук та сіла на ліжко. Тоді я мріяла швидше отримати спадщину і більше не бачити свого чоловіка. Ніколи!
Нещодавно нотаріус повідомив, що бабуся заповідала мені квартиру. Цього й слід було очікувати: моя мати була єдиною дитиною у баби Наді, але стосунки у них були, м’яко кажучи, погані. Та в моєї матері зі мною стосунки теж були жахливі. Мати найбільше любила свій чарівний сорокаградусний еліксир. Через це я жила у бабусі років із семи.
Я вже запланувала після розлучення зробити у бабусиній квартирі ремонт та поїхати туди. Жити з Артемом я більше не хотіла. Останній рік він просто протирав удома штани. На мене не звертав жодної уваги: грав у ігри на комп’ютері, спав, зустрічався і друзями. А на всі мої невдоволення відповідав, що втомився і поки що відпочиває. А коли захоче – одразу знайде роботу.
Іноді він підробляв та приносив додому копійки. Гроші на життя йому надсилала мати, Світлана Анатоліївна. І попутно мене пиляла, що я погана дружина. Я їй завжди не подобалася, і вона про це говорила відкрито. А потім свекруха з моєї поведінки зрозуміла, що я збираюся йти від чоловіка, і стала дорікати:
– Могла б і мотивувати його знайти роботу, – казала вона. – А тобі цього не треба, я так розумію. Ти спиш і бачиш, як би втекти від нього. Привід шукаєш!
Мені такий розклад не подобався: дармоїд-чоловік і тиран-свекруха. І я з нетерпінням чекала, коли вступлю у спадок. А поки що готувалася: накопичувала гроші, позбавлялася непотрібних речей.
Щойно Світлана Анатоліївна та її синок дізналися про спадщину (дякую моїй матері!), вони одразу почали навколо мене ходити, як навколо новорічної ялинки в очікуванні подарунків. Чоловік навіть роботу знайшов! Щоправда, на півставки, за копійки. Але сказав, що невдовзі його візьмуть на добру посаду.
Світлана Анатоліївна також змінила тактику: тепер я для неї була ідеальна невістка, пряма мрія. Дивитись на цей цирк було гидко. Моє бажання піти зростало з кожним днем.
Якось Світлана Анатоліївна зателефонувала та попросила прийти до неї. Причини вона не сказала. Знехотя я пішла.
Світлана Анатоліївна відчинила двері та запросила мене на кухню.
– Можеш мені спину маззю натерти, незручно самій, – попросила вона.
Я зробила те, що просила свекруха-. Вона, крекчучи, встала, запросила мене попити чаю. Я почала відмовлятися, і тут хтось зателефонував у двері.
– Це до мене, – відповіла свекруха і відчинила двері.
У квартиру увійшла жінка середнього віку. У руках у неї була жіноча сумочка, але не маленька, а досить велика. Я привіталася з нею і вже вирішила піти, як раптом ця жінка підійшла до мене, взяла мене за руку і сказала загадковим голосом:
– Стривай, я бачу, тобі потрібна моя допомога. Я Стефанія, ясновидець.
– Е ні, – замотала я головою. – Вашої допомоги я не потребую точно.
Стефанія посадила мене в передпокої на тумбу, швидко дістала з сумки свічку, запалила її і сказала:
– Нещодавно ти втратила близьку людину, жінка, років 75, – сказала вона. – У вас із нею був зв’язок. Вона була ближчою, ніж мати.
– Так, ага, це ви типу побачили, – засміялася я. – Це Світлана Анатоліївна вам все розповіла, а ви тепер мене дурите.
Світлана Анатоліївна почала негативно хитати головою.
– Даремно не віриш, – сказала Стефанія.
А потім вона почала розповідати факти з мого дитинства: яким воно було, про батька, про матір, про наш дім. А наприкінці ця Стефанія додала:
– Я бачу, що бабця тобі залишила щось у дар. Відмовся, а то буде біда. Невдача за невдачею переслідуватиме. Бабця твоя відьмою була. За це на вашій родині прокляття. Знімати треба. Поки ти маєш те, що належало бабці-відьмі, щастя тобі не буде.
Я засміялася в голос.
– Ой, як страшно, – сказала я. – І вам всього найкращого!
Я вийшла з квартири і стала в двері, як вкопана. Мене почало трясти. З дитинства боюся всяких відьом, прокльонів та іншого. Мій батько завжди дивився фільми жахів, і мене змушував. Тому всякі згадки про потойбічне вводили мене в паніку. Я дуже недовірлива і полохлива людина. Але при свекрусі цього показувати не можна було, от я й змусила себе засміятися.
Дорогою додому я заспокоїлася. А вдома на мене вже чекав Артем.
– Мама мені все розповіла, – сказав він. – І що ти тепер робитимеш?
– Планую попити каву, – сказала я.
– Я про квартиру і про прокляття, – сказав він. – Потрібно якось вирішувати це питання. Бачиш, як нам не щастить постійно: то мене з роботи звільнили, то в тебе вкрали гаманець, потім ще ти руку ламала, і хворіла сильно минулої зими, пам’ятаєш? Це прокляття!
– Це просто збіг обставин, – відповіла я. – Не вигадуй!
Весь вечір Артем переконував мене, що все це не жарти, треба або знімати прокляття, або позбавлятися всього, що належало бабі Наді. Він знав, що я всього цього містичного боюся, але продовжував ці розмови.
Я вважала його божевільним. І далі почався справжній жах!
Рано-вранці мене розбудило повідомлення. Я подивилася на годинник. Було лише 5 ранку. Я взяла телефон до рук і скрикнула.
Мені надійшло повідомлення від прихованого номера.
«Машо, відмовся від квартири. Вона тобі тільки нещастя приноситиме. Вибач, онучко, що так сталося. Люблю тебе”.
З жахом я відкинула телефон убік.
– Що трапилося? – Запитав Артем.
Я тремтячими руками показала на телефон.
– Повідомлення, – сказала я.
Артем підняв телефон, подивився і сказав:
– Повідомлень тобі не надходило сьогодні.
Я схопила телефон і почала шукати повідомлення, але нічого й справді не було.
“Наснилося”, – подумала я.
Повідомлення та дзвінки почали надходити щодня. Повідомлення писали начебто від імені моєї бабусі. У кожному повідомленні вона просила відмовитися від квартири та почати життя з чистого аркуша. Потім повідомлення зникали. Часто мені дзвонив прихований номер, і на тому кінці слухавки завжди мовчали.
Головою я розуміла, що такого бути не може – це не дзвінки з того світу. Але в момент, коли надходили повідомлення, мене охоплювала жахлива паніка. А ще, як на зло, Світлана Анатоліївна дала мій номер телефону цієї Стефанії. Вона дзвонила мені щодня і питала, як справи. Я розповіла їй, що відбувається.
– Це знаки згори, – сказала вона. – Прокляття працює. Потрібно виконати волю покійної.
Робити це я не хотіла. Це була квартира моєї бабусі. Вона мені її заповіла. Якщо вона була відьмою, навіщо б вона залишила мені квартиру, в якій на мене чекає біда? Вона мене любила, оберігала, дбала. Вона не стала б мені шкодити. Просто хтось дурить і лякає мене!
Але поступово все в моєму житті стало так погано, що мимоволі повіриш у прокляття.
Я почала щодня спізнюватися на роботу – то не спрацював будильник, той час на годиннику перескочив на годину тому. Потім пропав мій паспорт. У гаманці зламалася картка.
На роботі почалися пробеми: начальник дав завдання, я його виконала та скинула документ на флешку. А вранці з’ясувалося, що на флешці немає жодного документа. Видалено всю важливу документацію. Флешку я замінила, скинула на неї всі важливі документи, але наступного дня вона знову була абсолютно чистою, всі документи з неї зникли. Так було щодня.
Начальник зробив мені попередження:
– Ви постійно косячите і спізнюєтеся, Маша. Втрачаєте важливі документи. Даю вам два тижні. Якщо ви не зміните ставлення до роботи – нам доведеться попрощатися.
Удома я постійно до всього вдарялася, часто послизовувалася і падала на рівному місці прямо в квартирі.
Все це невдача в сукупності з повідомленнями від імені бабусі та дзвінками Стефанії зводило мене з розуму. Плюс Артем із Світланою Анатоліївною постійно капали на психіку. Я відчувала, що божеволію.
Якось Артем прийшов додому з документами.
– Так більше не може тривати, – сказав він. – Я тебе люблю і хочу, щоб ти була жива та здорова. Ти бачиш, що діється з тобою? Це прокляття. Потрібно позбутися квартири. на документи. Підпиши.
Я прочитала вміст документа та здивовано подивилася на чоловіка.
– Переписувати свою квартиру на твою маму я не буду, нічого не підпишу, це моя квартира, – відповіла я. – Твоя мама тебе послала до мене з цим папірцем.
– Мама зголосилася тобі допомогти. Хочеш, щоб завтра тобі на голову цегла впала? Чи машина збила? Ти ж бачиш, як тобі не щастить останнім часом. Це прокляття! Перепиши квартиру на мою матір, вона її продасть і гроші тобі віддасть. Жодного обману. І ти врятована!
– Ні, – відповіла я.
Артем почав переконувати мене, вмовляти. Я обіцяла подумати. Мені треба було порадитись, я зателефонувала подрузі та поїхала до неї.
Після того, як я розповіла Ані про те, що відбувається у моєму житті, вона зсунула брови.
– Це твій Артем і його мати щось роблять спеціально, напевно, щоб на тебе натиснути, – сказала вона. – Значить так. Залишайся у мене. Подивимося, наскільки тобі не щастить і як працює це «прокляття». Якщо я побачу, що все це справді правда, я сама якусь бабу знайду, щоб з тебе порчу зняти.
Я залишилася ночувати у Ані. Артем кричав і лаявся, був проти. Але я все одно залишилася у подруги.
На мій подив, вранці будильник продзвенів вчасно. Повідомлення від бабусі, щоправда, знову надійшли. Але вони не пішли самі, як завжди. Усі мої речі були на місці, з флешки документи нікуди не пропали. За ранок я жодного разу не впала, не вдарилася. Мені було спокійно та добре.
Тут пролунав телефонний дзвінок із незнайомого номера. У мене знову почалася паніка. Але Аня сіла поряд, прийняла виклик та поставила на гучний зв’язок.
– Вітаю! Це Марія? – Запитав незнайомий чоловік.
– Так, а хто це? – Запитала я.
– Я викладач права з інституту, в якому працює ваша свекруха, – сказав той, хто дзвонив. – Я повинен вас попередити про дещо.
– Що трапилося? -Захвилювалася я.
– Ще нічого, але може статися, – відповів викладач. – Мені, як юристу за освітою, вкрай неприємно, коли хтось порушує закон. Ваша свекруха, Світлана Анатоліївна, має намір це зробити. Нещодавно вона розповідала в гардеробі своєму колезі, як разом зі своїм сином методично зводить вас з розуму. Хоче дотиснути до кінця, щоб ви відмовилися від спадщини. Вона навіть розповіла, як вони це роблять.
І чоловік розповів, як Артем спеціально видаляє все з моєї флешки вночі, змінює налаштування будильника, розливає на підлогу олію, щоб я падала. Це він пише повідомлення від імені бабусі та дзвонить із прихованого номера.
І все у моїй голові склалося. Вони всі змовилися. І чоловік зі свекрухою, і Стефанія, і моя мати. Швидше за все, свекруха дзвонила моїй матері, питала про моє дитинство і розповідала Стефанії. А я вірила, що та й справді ясновидяча.
Я подякувала викладачеві та відключила дзвінок.
– Ну от і розібралися, – сказала Аня. – Свекрушка з чоловіком квартиру собі захотіли. Знали, що не даси просто так. Ідіоти!
Того ж дня я подала на розлучення. Приїхала до квартири Артема збирати речі разом із Анею.
– Куди ти зібралася? – Запитав Артем.
– У прокляту квартиру, – сказала я. – Передай своїй матері, що план провалено. Містифікатори ви такі собі. І так, до речі: олію з підлоги змий. Впадеш!
Аня засміялася, а Артем заскрипів зубами.
– Я тобі потрібний був тільки коли гроші приносив, – сказав він. – А коли в тебе з’явилися гроші все, чоловік не потрібний! Нового знайдеш, багатого! Правильно мати каже, що ти непорядна.
Я вже не слухала його, зібрала речі та поїхала. Переїхала того ж дня у квартиру бабусі. Там мені було спокійно та добре, як у дитинстві.
Через місяць я зателефонувала тому викладачеві, який тоді попередив мене про витівки свекрухи та колишнього чоловіка. А він запросив мене до кафе. Радісна, я одягла найкрасивішу свою сукню, туфлі, і побігла, як пізніше виявилося, на перше побачення зі своїм майбутнім чоловіком.