«Менше знаєш, міцніше спиш», ось саме з такого розряду була розмова свекрухи та чоловіка Рити. Але з іншого боку – ніхто ж не скасовував хто «Попереджений, той, озброєний». Рита зрозуміла, що за її спиною відбувається змова і в цій самій змові бере участь її рідний чоловік. А свекруха нарешті зірвала свою солодку маску – давно пора. Рита вже зрозуміла, що Єлизавета надто бездарна актриса.
Батько Рити був справжнісіньким асом – водієм. Та й як інакше? Він усе життя попрацював далекобійником, тягав на своєму тягачі довжелезну фуру. Рита змалку пам’ятає, як Олександр, так звати батька, втискував у маленький п’ятачок цей велетенський корабель на колесах. Захоплені хлопці стояли, затамувавши подих, а Рита гордовито поглядала на них, наче дочка морського капітана.
Минув час, батько вирішив знайти собі спокійнішу роботу, влаштувався особистим водієм керівника комерційної фірми.
— Старий я став для того, щоб рулювати цілодобово безперервно, — казав Олександр дочці та дружині, Світлані. — Знову ж таки, ви мене тижнями не бачите.
Дівчатка були лише за. Світлана свого часу провела стільки безсонних ночей, не перерахувати. Сашко ж починав ще у 90-ті, коли на дорогах діялися страшні речі. Але дякувати Богу, все позаду. Тепер він водить респектабельний автомобіль з не менш респектабельним громадянином усередині.
Рита так була зачарована фахом батька, що на всі питання, ким вона хоче стати, завжди незмінно відповідала:
— Дальнобійницею чи гонщицею.
Але дізнавшись, що ні та ні інша професія їй не світить, Рита засмутилася і вирішила знайти себе в чомусь схоже на зазначені вище професії. Оскільки вибір був невеликий, вона зупинилася на автодорожньому ВНЗ. Нехай буде хоч щось причетне до транспорту та доріг.
Мама зітхала тоді:
— Дороги, дороги… йшла б на бухгалтера чи вчителя. Навіщо тобі це?
— Ну мамо, — чарівно посміхалася Рита. — У людини має бути покликання. У батька – «бублик», у мене – дорога. Проектуватиму, розраховуватиму, покращуватиму! Хто знає, може, я винайду якусь особливу дорогу?
Батьки сміялися, гладили доньку по голові. Нехай фантазує! Тим більше, що її фантазії переплітаються з вибором професії, а це вже радісно. Значить і фахівець із неї вийде міцний, справжній.
Вперше Рита сіла не за кермо батьківської «Волги», а…трактора. Це було в селі, куди дружне сімейство щороку вибиралося погостювати до бабусі – матері батька. Дядько Митя, місцевий тракторист, підхопив тендітну Риту, посадив її на височенний трактор, довірив кермо. Так вона й тягла величезний віз сіна до самої ферми, наче по ниточці.
Це вже потім були “Волга”, старий “Форд Фокус” та інші яскраві представники вітчизняного та не зовсім автопрому. Рита мріяла згодом придбати і власне авто, але поки що для цього не було жодної можливості.
А ще Рита дуже любила грати на гітарі та складати пісні. Саме на ґрунті цього інструменту вона й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, Юрієм.
– Ритко! — якось подзвонила їй найкраща подруга, Юля. — Чула, чи новий фестиваль авторської пісні проходитиме? Зовсім недалеко, за 20 кілометрів від міста. Ось найкращий спосіб заявити про себе. Я читала, що вони абсолютно усі кандидатури розглядають. Поїхали, га?
Фестиваль…звучало дуже привабливо. Тим більше, Рита написала чимало пісень, друзі говорили, дуже що гарніі. Чи це не привід їх заспівати натовпу? Звісно, вона погодилася.
Потріскувало багаття, кидаючи химерні тіні на дерева. Рита прислухалася до простих, але досить зворушливих слів пісні, що співав щільний бородатий хлопець:
— Я знайду тебе на землянковій галявині, я втомився від суєти столичної…
І все в цьому роді. Такі пісні взагалі невибагливі щодо лірики – лижі, намети, галявини, гори тощо. Рита вирішила ускладнити свій текст. Вона вдало вставила в слова пісні романтику дороги, додала світло фар у ночі, гуркіт мотора. Вийшло дуже оригінально.
— Перший приз у конкурсі авторської пісні одержує Маргарита ! – проголосив ведучий. Збентежена Рита вийшла за призом – новенькою гітарою. Бородатий хлопець отримав другий приз – спортивний костюм. Рита представила його в цьому костюмі, півника і пирснула. Хлопець засміявся також:
— Напевно, такі костюми носили ще за молодості наших батьків. Але я його носитиму, як пам’ять. Тим більше мене зачарували смужки на рукавах.
Саме так Рита й познайомилася зі своїм чоловіком, інженером Юрком. Рита одразу сподобалася мамі Юрія, Єлизаветі. Той привів дівчину на оглядини. Єлизавета напоїла Риту якимось особливим чаєм з пирогом і все оголосила:
– Слава Богу! Тепер все при ділі мій хлопчик буде. А то брязкає і бряжчить на своїй гітарі … Я йому і кажу, мовляв, вистачить вже, трубадур ти такий собі! А ось іди ж ти – натрубадурив.
У Єлизавети зовсім не затулявся рот. З нею було чудово звістку їсти – точно не дала б рота відкрити. Батькам Рити Юра теж сподобався, простий, ґрунтовний, тим більше – інженер. Тепер, коли всі формальності були враховані, настав час і про весілля подумати.
Єлизавета відразу взяла все у свої руки:
— У мене подруга управляє дієтичною їдальнею. Не бозна-який ресторан, звичайно, але м’ясо там пристойно готують, дарма, що дієтичка!
І ось тут запротестував батько Рити:
— За всієї поваги, Єлизавето. У молодих такий світлий день, а ви – їдальня. Як то кажуть, гуляти, так гуляти. Є в мене заощадження, на пристойний ресторан вистачить.
Як згодом з’ясувалося, батько підключив свої зв’язки. Він возив досить впливову людину, що допоміг із рестораном. Це був бонус за чудову роботу. А ще батько та мама Рити подарували скромну квартиру. Як з’ясувалося, заради цієї справи батько продав машину та додав із заощаджень.
Побачивши ключі від своєї квартири, Рита застрибала від щастя. Єлизавета подивилася на свій подарунок – мультиварку і насупилась. Хоча з іншого боку, вона жінка самотня, звідки має золоті гори?
Почалося тихе, спокійне сімейне життя. А за кілька років народилася Вірочка, чарівна донька. Напередодні виписки дружини з пологового будинку Юра вирішив зробити дружині музичний сюрприз. Він зібрав усю рідню, вивчив разом із ними пісню Трубадура з мультика «Бременські музиканти». Ви тільки уявіть це видовище – Рита вийшла на ґанок, а перед нею стоять батьки у повному складі із чоловіком на чолі. Як тільки вона з’явилася, хор гримнув.
Як потім зізналася Рита чоловікові, виглядало це дійство дуже феєрично. Минав час, Вірочка росла, робила перші кроки, промовила свої перші слова. Дідусі та бабусі душі не чули у онучці, балували її подарунками. Сперечалися, на кого більше схоже, на маму чи тата.
— Ніс точно наш! — тоном, що не терпить заперечень, заявляла Єлизавета. – Такий, елегантний, аристократичний носик. А очі ваші, блакитні, пронизливі…
Батьки Рити не погоджувалися і заявляли, що Віра – вилита бабуся Олександра. Юра та Рита дивилися на батьків та хмикали. Та яка різниця, чий ніс чи очі? Аби дитина була щасливою…
Як з’ясувалося, за всієї своєї брутальної зовнішності Юрко не вмів водити машину. Просто є люди – автомобілісти і є люди – пішоходи. Юрій належав саме до другої групи. У цьому він зізнався дружині, коли постало питання про покупку сімейного автомобіля. Рита звернулася до нього за порадою, а чоловік розвів руками:
— Та я навіть з місця не рушу. Ти розумієш, яке діло … Я ж без батька ріс. Ось мене ніхто й не навчив. Та й потім з правами якось не склалося.
Рита не стала його засуджувати і пішла за порадою до батька. Той наморщив лоба:
— Сімейний автомобіль, кажеш… Тут треба подумати…
Батько почав перебирати марки недорогих авто, перераховуючи їхні переваги та недоліки. Потім він ляснув себе по лобі:
– Михайло продає майже новий «Рено Дастер»! Він завеликий для дівчинки, але на ньому і в ліс можна і на дачу. Витрата по місту прийнятна. То я подзвоню? І до речі, платити нічого не потрібно – це мій подарунок на народження онуки.
Через пару днів Рита вже везла чоловіка та доньку у сріблястому кросовері. Віра верещала від захоплення. Вона ще ніколи не каталася на машині і це доставило їй чимало задоволення. З тих пір Рита стала справжнісінькою автоледі. Вона возила доньку до садка, до поліклініки, всю родину вивозила за місто. Єлизавета, зрозумівши всі переваги «залізного коня», також просила невістку звозити її на ринок або до подруги на дачу.
Минав час, Вірочка вже в середній групі дитячого садка. Вона просто любить сидіти за кермом, якщо мама дозволить і натискати на клаксон. За Ритою міцно вкоренилося прізвисько Шумахер на роботі і вона це розцінює суто як комплімент.
Юра вважає за краще сидіти праворуч і стежити за тим, як дружина вправно керує автомобілем. У ньому навіть гордість грає за неї, але останнім часом погляд Юрія став якимось задумливим, якщо не сказати – сумним. На всі питання дружини він відповідає ухильно, мовляв, усе гаразд. Але Рита не сліпа, вона бачить – щось відбувається…
Момент істини для Рити настав зовсім раптово, наче снігова лавина зійшла з високих гір. До них на вихідні приїхала погостювати Єлизавета. Вона дуже засмутилася, що не зможе побути цими вихідними з Вірочкою. Виявляється, батьки Рити у суботу забирають її на дачу.
Нарікала Єлизавета, але робити нічого. Вранці Рита відвезла доньку до батька та матері, дала цінні вказівки та повернулася додому. Підходячи до дверей, Рита зазначила, що вона відкрита. Ось розтяпа, невже вона забула її прикрити? В усьому винен цей злощасний англійський замок, через раз зачиняючи двері. Сто разів говорила Юрі – зміни замок. Той все відмовлявся, потім та потім. Ось тепер помилуйтеся – двері навстіж.
Рита увійшла до передпокою, обережно, щоб нікого не розбудити, зняла туфлі. Година рання – має бути чоловік та Єлизавета ще сплять. Це Рита рання пташка, звикла вставати із першими променями сонця.
Але судячи з голосів із вітальні, чоловік та Єлизавета вже встали. Рита не прихильник підслуховувати чужі розмови, але щось її змусило входити. І правильно зробила. Якби вона тут же увійшла, то не дізналася б багато цікавого про свою скромну персону. А зараз ось воно, будь ласка, ціле досьє.
— Мені здається, твоя благовірна забагато на себе бере, — почувся злий голос Єлизавети. — Їй автомобіль подарували, тепер вона просто левиця у світі тварин. А в тебе геть, дірка на штанах!
Юра щось бубонів у відповідь. Свекруха продовжувала:
— Та вона на бензин витрачає багато грошей! Це ж скільки за місяць іде? Напевно, кругла сума набігає?
Риті стало незрозуміло, заради чого свекруха рахує її гроші, кровно зароблені. І взагалі, Єлизавета сама на себе не схожа. Завжди така добра, привітна, тепер вона була схожа на мегеру. Неначе вмить маску з себе зірвала.
– Я була у лікаря, він мені порадив на море з’їздити. Зрозуміло, звідки такі гроші – бідна жінка? Пенсія копійчана, внучці ось подарунки постійно купую … А твоя фіфа на джипі катається, як королівна! Подивіться на неї – з бруду в князі! – Розпалювалася все більше Єлизавета.
Що найприкріше – Юра у всьому з нею погоджувався.
Рита прикрила рота рукою щоб не ахнути. Ось, як до неї по-справжньому ставиться свекруха?! І весь цей час вона ламала комедію? «Риточка – Риточка» … Її посмішка по суті була усіяна іклам? А чоловік? Він як до цього опустився?
Рита вислизнула надвір, набрала батька:
– Нехай твоя дружина продає машину, я у відпустку хочу з’їздити – Підслухала я розмову свекрухи та чоловіка
— Тату, що мені робити? — Вирішила я запитати пораду рідної людини.
Олександр задихнувся від обурення:
— Гнати їх у шиї. Стривай, я зараз буду, Вірочка поки з матір’ю залишу і приїду. Разом воно зручніше з цими особами розбиратися.
Коли вони разом увійшли до передпокою, Єлизавета остаточно розійшлася:
– Готувати не вміє, господиня просто ніяка! Тільки й знає, що цілими днями бублик крутити… Не дружина, а непорозуміння.
Коли «непорозуміння» з батьком увійшло до вітальні, Єлизавета прикрила рота рукою і дрібно затряслася. Вона раптово усвідомила, що Рита все почула. Юрій почервонів, наче томат.
— Юро, я перепрошую, де твої речі? — суворо запитав Олександр. — Щоб ти розумів, мене дочка попросила пришвидшити ваш вихід із цієї квартири. Що ж ви за такі люди? В обличчя посміхаєтесь, а за очі брудом поливаєте?
Рита дивилася як Юра старанно пакує речі і розуміла, ця людина ніколи не встане за дружину. Ним настільки міцно маніпулює матуся, наче Карабас Барабас маріонеткою.
Єлизавета та її син мовчки покинули дім Рити. Вони вже зрозуміли, що слово не горобець, якщо воно вилетіло, то нарікай тільки на себе.