Незабаром прийдуть батьки з роботи, треба піти з дому. Хто б сказав Вітьці, ще пару місяців тому, що пацан намагатиметься втекти з дому, не повірив би.
Батьки з чогось вирішили розійтися. Вони довго і нудно пояснювали Вітьці, що він ні до чого, що це їхнє доросле рішення, що мама з татом люблять його, але вони втомилися один від одного. Ні, вони не сварилися і не знайшли собі когось на боці, просто вирішили розійтися.
Батьки одружилися рано, на першому курсі, народився він, Вітька і все добре було. Вітька завжди вважав, що у нього найкращі у світі батьки і найкраща родина…
Ну, чого їм не живеться? Їх і бабусі з дідусями вмовляли, і навіть плакали, ні… Мама залишиться у місті, а тато поїде за три міста до бабусі Раї, на Камчатку.
Тепер вони сперечаються з ким залишиться Вітька. А Вітька не хоче з ними розмовляти, Вітька хоче, щоб було все, як раніше.
Він пройшов у передпокій, взяв телефон, зателефонував Вовці, покликав гуляти, але Вовка не міг, він грався з молодшою сестрою Іркою, а батьки пішли в гастроном. Вітька подзвонив Мишкові, але Мишко теж не міг, він з татом дивитимуться хокей.
Вітька розумів, зараз прийдуть батьки та почнуть кожен умовляти його залишитися з тим чи іншим батьком. А Вітька не хоче цього слухати, Вітька хоче як раніше, є мамині котлетки та дивитися з татом хокей.
Вітька витирає сльози, знімає з вішалки пальто, надягає шапку, зав’язує шарф і йде на вулицю. Темно, холодно та вітер.
Він безцільно марить піднявши комір і засунувши руки в кишені. Напевно, вже прийшли батьки і почали за звичкою сперечатися, ну чому такі дурні ці дорослі?
Як їм пояснити що Вітька любить їх обох, що він зовсім не хоче, щоб тато їхав до баби Раї. Що? Що має Вітька зробити? Що таке має статися, щоб вони перестали розлучатися, а знову стали дружною сім’єю.
Вітька підслухав як мама розмовляла з тіткою Галею по телефону і скаржилася, що це через те, що вона не зможе народити другу дитину.
Коли народився Вітька, у мами щось захворіло і більше дітей у неї не буде, тому вона плаче та вмовляє тата не позбавляти її єдиного сина. Вона каже, що у тата ще буде стільки дітей, скільки він захоче, а в неї у мами, крім Вітьки, немає нікого і вже ніколи не буде.
Вітька витирає рукавом пальта сльози, вони замерзають і боляче колють щоки. Серце у хлопчика стискається в грудку і він хоче плакати на весь голос, сльози підступили до очей, щипають ніс, а в горлі встав комок.
Вітька не може впоратися з собою і починає плакати, як маленький, а йому вже десять років. Проревівшись, Вітька вдихає ротом повітря і витирає зледеніле обличчя.
Раптом він чує писк, тихий писк. Кошеня, мама обіцяла якщо він залишиться з нею, то вона заведе йому кошеня, ну що ж, видно доведеться робити вибір на користь мами, зараз Вітька тебе врятує, маленька істота, що змерзла.
Вітька лізе за сміттєвий бак, на писк і нічого не бачить, от наче знайшов коробку. А може там три кошеня? Тоді він поділиться з Вовкою та Мишком.
Але в коробці не було кошеня, Вітька розчаровано зітхнув, там лежала лялька… Лялька була замотана в ганчірки і якась картата ковдра і попискувала…
Навіщо Вітьку лялька? А може, забрати? І подарувати Ірці Вовкіній, раптом йому все ж таки доведеться виїхати з татом? А так у Ірки буде пам’ять про Вітька. Смішна ця Ірка, чотири роки, а така тямуща…
Вітька взяв ляльку на руки і мало не викинув. Лялька вся закрутилася, почала згинатися… Дитина, дійшло до Вітьки, дитина ж… Хтось забув дитину за сміттям, забули… чи викинули? Ой, матусі.
Вітька зняв пальто і замотав дитину, рвонув бігом додому, його трясло, хлопчисько ревів від страху за маленьке життя, він і не думав, що так далеко міг піти від дому.
Ось нарешті будинок, Вітька кулею злетів на свій поверх де в дверях схвильовані і одягнені стояли мама і тато і про щось сперечалися.
– Віро, я тобі кажу, ти маєш залишитися вдома, а піду шукати Вітю.
– Ні, це ти залишся, а я піду шукати мого єдиного сина!
Вітька швидко юркнув повз них, він весь тремтів і трясся, батьки кинулися до сина, хлопчик міцно притискав до себе пальто.
– Вітя, Чому ти роздягнений, що трапилося синку?
– Де ти був, хто тебе образив? Колю, ну що ти стоїш? Дзвони до міліції…
– Там… Дитина…
– Яка дитина, Вітя? Коля, боже… Вітя, де ти взяв дитину?
– У смітника, він лежав і плакав…
– Коля, швидко швидку та міліцію.
Поки їхали швидка та міліція, мама розгорнула дитину, вони з татом металися від Віті до малюка.
– Дівчинко, Коль, дивись яка, їй два тижні від сили, маленька, та хто ж так тебе…
Вітю розтерли, закутали у ковдру, налили гарячий чай.
А малу відвезли…
– Мамо, тату, давайте завтра до неї сходимо, вона зовсім одна, її викинули на смітник, як непотрібну.
Вранці Вітя весь горів, висока температура, він марив, плакав, скрикував, поривався піти до дівчинки, яку знайшов. Вітя прохворів довго, більше місяця.
У школі всі дізналися, що Вітька герой, хлопці приходили до нього цілими натовпами, приносили яблука, апельсини та цукерки.
А Мишко з Вовкою шкодували, що не пішли з Вітькою, тоді б вони теж були героями.
Поки Вітя хворів, він помітив, що мама з татом не лаються, а одного разу він бачив як мама плакала, а тато обіймав її і заспокоював.
Вітя одужав, а потім… А потім вони поїхали до лікарні забирати дівчинку. Батьків її так і не знайшли, та й знайшли якби хто б їм віддав дитину? Вони його викинули.
– Як назвеш сестру, Вітю? Вітя помовчав…
– А З ким вона залишиться? З мамою чи татом?
– Батьки переглянулися і почали обіймати і цілувати Вітьку, а ще просити у нього прощення говорити, що вони такі дурні.
– Ви не розходитесь більше?
– Ні, синку.
– Правда, правда?
– Надія…
– Що надія, на що? Вітенька?
– Я назву її Надія, можна? – Вітя міцно тримає за руки батьків і дивиться знизу вгору, – ви точно не передумаєте розлучатися?
– Саме так!
– Добре, – киває Вітька. Хоча який він Вітька? Він і не Вітька зовсім, він старший брат!
– Це я тебе знайшов, розумієш? – каже Вітя сестричці, сидячи з нею на ліжку і спостерігаючи як вона заштовхує в рот товсту ніжку, – ну відгризеш собі ногу і будеш з дерев’яною ходити.
– Агу, аааагу, – сучить ніжками Надя і посміхається братику беззубим ротом.
– Мааам, здається Надя їсти хоче, всю ногу погризла собі.
– Іду, синку, йду… хто це у нас такий?
– Агу, уааааа, – регоче щаслива дитина, сучить ручками та ніжками і не знає що це брат Вітя її знайшов… А кошеня вони завели потім, коли Надя підросла…