Наташу багато хто вважав простакуватою. Вона прожила з чоловіком шістнадцять років, виховуючи двох дітей: Тані було п’ятнадцять, а Дімі — вісім. Чоловік їй відкрито зраджував, починаючи з третього дня після весілля, коли він завів інтрижку з офіціанткою у ресторані. І це було лише початком; зради стали регулярними. Подруги не раз намагалися донести до неї правду, але вона мовчки кивала і посміхалася.
Наталя працювала бухгалтером на виробництві іграшок. Зарплата була крихітною, а роботи — вище за дах. Іноді їй доводилося виходити у вихідні, а під час звітного періоду вона практично жила на роботі, не повертаючись додому ночами.
Хоч її чоловік, Ігор, заробляв пристойно, Наташа, на його думку, не вміла господарювати. Незалежно від того, скільки грошей було в неї в руках, їх було мало навіть на їжу. У холодильнику завжди було порожньо, якщо не рахувати каструль із вчорашнім супом і маркаронами з котлетами.
— Ось уже дурненька Наташа, навіщо тільки терпить зрадника, — гомоніли довкола.
На десятий день народження сина Діми Ігор повернувся додому та оголосив, що подає на розлучення. Він сказав, що знайшов нове кохання і більше не бачить сенсу в сім’ї.
— Наташа, вибач, але я хочу розлучитися. Ти холодна та байдужа. Хоч би господиня з тебе була гарна, а то й цього нема.
– Добре, розлучення так розлучення, – відповіла вона без емоцій.
Ігор був приголомшений. Він чекав криків, сліз і докорів, але спокій Наташі вразив його.
— Гаразд, збирай свої речі. Я, мабуть, піду, щоб тобі не заважати. Коли йти будеш, ключ залиш під килимком.
Наталка мовчки і з загадковою усмішкою подивилася на Ігоря. “Щось тут не чисто,” – промайнуло в нього в голові, але він швидко відкинув ці думки, уявляючи собі безтурботне майбутнє без дітей і дружини, що втомила його.
Пройшло трохи часу, рік два.
Вранці він повернувся разом зі своєю подругою Лізою. Порившись під килимком, комплект ключів дружини не знайшов, що його трохи розлютило.
– Гаразд, поміняю замки, – подумав він і спробував відчинити двері своїм ключем, але в нього нічого не вийшло. Тоді він натиснув на дзвінок.
Двері відчинилися, і на порозі стояв здоровенний мужик, одягнений у домашні капці та халат.
– Що треба?
– Я ніби тут живу, – проблискував Ігор під суворим поглядом незнайомця.
– Багато вас таких: живу, моя квартира. А ти доведи! У мене всі документи в порядку. А ти що мені покажеш?
Ну, хто тягає із собою на побачення документи на квартиру? В Ігоря, звичайно, нічого не збуло з собою. Раптом він згадав про паспорт. Уже в ньому має бути друк з пропискою. Він довго копався в кишенях, а потім у сумці, поки не знайшов документ.
– Ось, читайте. Чорним по білому написано.
Амбал у халаті навіть сам засумнівався, але таки взяв до рук паспорт Ігоря. Подивився на нього, а потім полегшено видихнув.
– Бачу, ти давненько не заглядав у цю книжку.
Ігор, похоловши від страху, розкрив паспорт і не з першого разу знайшов сторінку з пропискою. Там було дві сині печатки. На одній було сказано, що його прописано в цій квартирі, на іншій – виписано. Причому два роки тому.
Що за чортівня? Не маючи більше жодних аргументів, він не став сперечатися з качком. Набравши номер дружини, він почув ввічливий голос, що абонент не абонент.
Залишалася прохідна, у якої й чатував Ігор кілька годин, щоб нікого не проґавити. Наприкінці робочого дня він дізнався про страшне: його дружина звільнилася рік тому.
«Так, якщо дочка навчається за кордоном, то син все ще тут».
Заспокоївши себе цією світлою думкою, Ігор побіг до школи. Але й тут його зустріли погані звістки. Трохи більше року його син перевівся в інше місце. Куди? Не повідомили. Мовляв усі, хто має знати, знають.
Втомлений, змучений, розчавлений Ігор дійшов до найближчої лави, звалився і впустив голову на руки. Таке просто не могло статися з його дружиною. Тихоня, підкаблучниця, амеба – як дружина зуміла провернути таке? Продала квартиру за його спиною.
Суд!
Окрилений надією, Ігор вирішив, що закон та рідна країна допоможуть йому повернути нажите майно.
Через тиждень вся його злість і настрій викрити шахрайку зникли. Звісно, суд допоміг йому поставити крапки над “і”, але знову неправильно. З’ясувалося, що він сам, цими руками підписав генеральне доручення на дружину. Сталося це два роки тому, коли він познайомився з Лізою. Цукерки, прогулянки, щастя – куди там дивитись на нудні документи.
Та й дружина обрала час, звісно. Канючила, що потрібно зробити паспорт, взяти довідку для доньки, дозвіл на виїзд, щоб відправити її за кордон. Підпиши та підпиши. Щоб вона відстала, він підписав цілу довіреність. І позбавив себе всього, що мав. Ні майна, ні сім’ї, ні дітей. Бездомний.
До речі, Ліза зникла в захід сонця, як тільки дізналася, що її коханий залишився ні з чим.
Остання думка гріла серце Ігоря: “Захоче аліменти, а я такий – фіг тобі”. Щоправда, і тут він схибив. До суду його викликали, але не для оформлення аліментів, а для заперечення батьківства. Виявилося, обидві дитини Наташа народила від іншого чоловіка.