– Марино Володимирівно, це ви? А ви що тут робите?
Соня з широко розплющеними від подиву очима дивилася на свою свекруху, яка стояла на порозі з величезними сумками та пакетами. Свекруха теж неабияк здивувалася. Вона явно не очікувала побачити невістку вдома так рано. Дві жінки стояли одна навпроти одного і мовчали.
– Ну так що? Може, відповісте мені, нарешті? Що вам потрібно? На мою думку, після нашої останньої сварки я вам чітко дала зрозуміти, що не потрібно більше приходити до мене в квартиру, коли мене немає вдома. Мало того, ви приїхали без попередження, то ще й вломилися сюди самі. Звідки у вас ключі? – дивилася на свекруху Соня. – Адже Сергій мав забрати у вас їх ще два місяці тому. Ви навмисно хочете зіпсувати зі мною стосунки? Спеціально це робите? Адже я тільки трохи заспокоїлася. Що вам знову потрібне?
– Ой, Сонечко, – свекруха, як ні в чому не бувало, продовжувала вести себе в квартирі сина і невістки по-хазяйськи, роззулася, взяла всі свої торбинки і понесла їх на кухню, – а ти що, вже повернулася з сесії? ? Ще два дні? Хіба ні? Мені Сергій так сказав.
– Повернулася, так. Достроково все здала і швидше приїхала додому, до чоловіка та дітей. І точно не очікувала тут вас побачити. Ви знову зі своїми банками та каструльками? Ну, скільки разів я ще маю повторити, що сама чудово справляюся зі своїм господарством. Мені допомога не потрібна. А якщо щось буде потрібно, я попрошу у вас сама.
Марина Володимирівна встала посеред кухні, поставила руки на пояс, немов командир загону і вже заготувала полум’яну промову, як раптом пролунав гучний дзвінок у двері. Приїхала доставка продуктів. Момент було втрачено.
Свекруха Соні дісталася гарна. Так думала дівчина на початку свого сімейного життя. Марина Володимирівна була просто душка. Мила, молода, активна. Завжди готова на будь-яку авантюру, ще й дітей та онуків із собою поведеться вперед.
Хоч у похід, хоч у гори, хоч на сноуборді кататись, хоч на море полетіти. Завжди ця жінка мала море ідей у голові. І завжди вона їх реалізовувала. Марина була душкою. Не старіла ні душею, ні тілом. Усі подруги навіть із заздрістю поглядали на маму Сергія:
– Ех, Сонько, ну, і пощастило тобі. Твоя свекруха заткне за пазуху. Скільки у ній життєвої енергії. Нам можна лише позаздрити.
І справді, познайомившись із батьками свого майбутнього чоловіка, дівчина ніби потрапила в інший світ. Її батьки були звичайнісінькими: будинок, робота, робота, будинок.
А тут перед Сонею відкрився цілий новий світ пригод та нових яскравих емоцій. Марина Володимирівна дуже полюбила милу дівчину Сонечку, а Соня зблизилась із мамою Сергія.
Тільки молода невістка ніяк не очікувала, що енергії цієї жінки вистачить не тільки на те, щоб весело і активно проводити час і подорожувати. Як тільки молодята одружилися і переїхали до своєї квартири, яка, до речі, дісталася Соні від її бабусі, Марина Володимирівна відразу почала приїжджати туди мало не щодня і наводити свої порядки.
– Так, Соня, це що в тебе таке? Так, хто ж зберігає хліб у холодильнику? Так, хіба його потім можна їсти? Він же стає черствим, наче камінь.
– Не переживайте, Марино Володимирівно. Я знаю, як його потім привести до тями. Мене мама ще у дитинстві навчила.
– Ну не знаю не знаю. Мій Сергійко звик їсти завжди тільки свіжий хліб. А тут таке.
– А це що?
– Суп. Що ж це може бути.
– Так, який це суп, Сонь? Ти тільки глянь сама. Бульйон прозорий, наче вода. Навару немає взагалі. Картоплі начебто вкрали. Це що, обід для тих, що на дієті? І що ти, мого сина цим годуєш, коли він на обід заїжджає? Так, це просто рідка юшка, а не суп для справжнього чоловіка. Хіба таким наїсися?
– Не хвилюйтесь, суп дуже смачний, а головне корисний. На другому бульйоні проціджений. Так моя мама завжди у дитинстві готувала. Усім дуже подобається.
– І Сергійкові?
– І Сергію, – мило посміхнулася наївна Соня. У той момент вона і припустити не могла, що саме з цього супу почнеться епопея з їжею, яка розсварить дівчину зі свекрухою так, що вони взагалі перестануть спілкуватися. А здавалося б, така дрібниця.
– Соня, прибери фрукти в холодильник. Не можна їх так зберігати! – продовжувала командувати Марина Володимирівна.
– Та що ви. Навпаки, вони в теплі полежать, ще солодше стануть. Ви спробуйте самі.
– Ще чого. Вони ж ось-ось зіпсуються.
– А риба в тебе чомусь у морозилці разом з м’ясом лежить? Ну хто так робить? Соня, виправ це зараз же!
– Так, яка рибі різниця. Вона ж заморожена, їй однаково поруч із чим лежати, – із властивою їй прямотою продовжувала Соня.
Вона була дівчина південної крові. І хоча була вихована так, що старших треба слухатися, але впертий характер і гаряча кров ніяк не могли дати їй мовчки погодитись і робити все так, як скаже мама чоловіка.
Так, і взагалі квартира була її, Соня давно мріяла з’їхати від батьків і жити, будучи господинею самої собі. Спочатку мама командувала, тепер ось свекруха намагається.
– Ні, не бувати цьому. Їй не дозволю встановлювати тут свої правила. Тільки не це, – подумала Соня. Але відповіла ввічливо та стримано:
– Марино Володимирівно, ви, напевно, втомилися вже. Вас чоловік удома зачекався. Давайте Сергій завезе вас додому. До побачення.
Соня з важливим виглядом продовжила свої справи на кухні, вдаючи, що не помічає того, як опішило свекруху від її слів. Марина Володимирівна тим часом перебувала в глибокому шоці. Як ця мила поступлива дівчинка раптом посміла суперечити свекрусі?
– У мене ж досвід, велика родина, троє дітей. Я вже точно знаю, що і як краще для мого сина. Так, хто вона така взагалі? Сергію! А ти що мовчиш? – Дорогою додому мама намагалася хоч якось вплинути на сина і навчити його самого і його вперту дружину.
– Мам, я не братиму участі у ваших розбірках. Воно мені потрібне? Так, і тобі, гадаю, теж не треба. Соня доросла дівчина, її мама гарна господиня, гадаю, вона її всьому навчила. Не переживай. Голодними ми не залишимось.
– Так, як я можу не переживати. Хліб у неї черствий, порожній суп, овочі та фрукти в теплі. Ти в мене, синку, схуд зовсім. Скажи мені щиро, як є. Вона тебе зовсім не годує?
– Мама! Ну, годі! – Сергій аж крикнув на маму, – ти вже перегинаєш! Перестань.
Марина Володимирівна замовкла і, демонстративно і з образою, не промовила жодного слова всю дорогу, що залишилася.
З того дня свекруха, звичайно ж, трохи охолола до невістки. Вона ніяк не могла повірити, що її безцінні поради нікому не потрібні. Що її молода невістка сама може справити з господарством і смачно та ситно нагодувати її коханого синочка.
Але, будучи людиною простою і відходливою, жінка швидко забула всі образи і знову стала доброю і ласкавою свекрухою.
З того часу в сім’ї знову запанували любов і взаєморозуміння. Але через рік, коли Соня повідомила батькам радісну новину, що в них із Сергієм скоро народиться двійнята, хлопчаки, свекруха взагалі ніби втратила голову.
Її безмежне кохання та гіперопіка зіграли з жінкою злий жарт. Вона ніби була не в собі. І якщо прийти до будинку до сина, поки Соня та Сергій були вдома, вона не наважувалася, то, як тільки почула, що невістку поклали в стаціонар на збереження, одразу примчала на допомогу.
– Всі! З сьогоднішнього дня ти, Соня, вдома більше не готуєш. Тобі, напевно, зараз погано від різних запахів, а харчуватися треба повноцінно, і тобі, і Сергію. Я все беру на себе. Нічого не хвилюйте, – Соня і відповісти нічого не заспівала по телефону Марині Володимирівні, як свекруха вже стояла на порозі з пакетами продуктів.
Тут вона вже відчула повну свободу. Вона приготувала і перше, і друге, і пирогів напекла, і компоту наварила. Соня вечорами приїжджала додому, жахалася від кількості жирної та ситної їжі, якою, проти її волі, був забитий холодильник, але в неї не було ні сил, ні бажання вплутуватися в чергову суперечку зі свекрухою.
Вагітність протікала не так легко, як хотілося б. Але і без допомоги мами чоловіка, Соня з Сергійком цілком впоралися б самі. Та хіба Марина Володимирівна дозволить. Вона, навпаки, була щаслива, що може бути корисною. При цьому Соні часто не було вдома через лікарні, а Сергій завжди працював.
Невістка мовчазно змирилася з безконтрольними нападками свекрухи на власну кухню, і просто чекала того моменту, коли, нарешті, народить, буде вдома з малюками, і вже тоді сама візьме всі справи у свої руки.
Свекруха ж, тим часом, уже й посуд у Соні переставила весь, і продукти купувала тільки ті, які сама вважала за потрібне, і взагалі, робила в будинку у сина все, що хотіла.
Так тривало півроку. Діти народилися практично вчасно і абсолютно здоровими. Щастю молодих батьків не було меж. У день виписки за великим столом зібралися всі родичі: батьки Соні, мама та батько Сергія, його старші сестри, друзі родини.
Вечір вийшов чудовим, таким теплим та душевним. У Соні, нарешті, спав камінь із плечей. Її сини були милими та прекрасними. Тепер вона завжди буде вдома, з чоловіком та дітьми. Коли застілля закінчилося, і всі гості поспішили піти і залишити молодих батьків наодинці, свекруха чомусь переодяглася в домашній костюм і сіла на диван, дивитися фільм.
– Мам? А де тато? Ти що не збираєшся? Хіба він на тебе не чекає?
– А тато додому поїхав.
– А ти?
– А я залишусь із вами. У вас тепер скільки турбот буде. Хіба тобі чи Соні буде до господарства? А мені робити однаково нічого. Я де заберуся, де їсти приготую, де пелюшки випраю. Мамі, що годує, потрібно їсти добре. Я готуватиму те, що потрібно, а не її цю дієтичну їжу.
– Що? – Соня, наче шуліка, налетіла на свекруху, – Ну, ні! Хто вам сказав, що мені потрібна допомога? Я тепер удома, я сповнена сил та енергії. Я з усім чудово впораюся сама. І моя їжа не дієтична. Вона корисна, різноманітна, сповнена вітамінів і корисних речовин. А від вашого куховарства у мене печія ніяк не минає. Я вас мільйон разів просила, ну не готуйте ви нам цю жирну свинину. Так, ні. Ви все стоїте на своєму. Все вам потрібно пожирніше, та ще з майонезом, та олії більше. Це шкідливо. Ми таке не їмо. Я це просто викидаю. Та й, чесно кажучи, відмити кухню після вашого приготування цей той ще квест. Я звикла, що в мене завжди чисто та акуратно, кожна річ лежить на своєму місці. А що у вас? Бардак!
– Соня. Не нервуйся, будь ласка. А то в тебе молоко пропаде. У тобі зараз говорять гормони. Ти сама подумай, ну коли ти все встигатимеш? Я тобі пропоную чудовий варіант.
– Ні, Марино Володимирівно, мені достатньо того, що ви, скориставшись моїм становищем і тим, що мене майже всю вагітність не було вдома, стали в моїй хаті практично господаркою.
– Я думала, я тобі допомагаю.
– Я вас про це не просила. Це була виключно ваша ініціатива. Вам, гадаю, це навіть подобалося. А мені тепер доведеться знову навести лад на своїй кухні, такій, який потрібний мені. Та й взагалі, знаєте, дві господині в будинку вжитися навряд чи зможуть. Тим більше, з такими різними уявленнями про готування. Тому, вибачте, але ні, нам більше допомога по дому не потрібна. Приїжджайте краще до нас із онуками няньчитися.
– Ах ти, невдячна! Багато хто мріє про таку підмогу, як у тебе. А ти добровільно відмовляєшся. Що ж мені за невістка така дісталася! У всіх нормальні, привітні. А ти вже вкотре мене випроваджуєш. І готую я, виявляється, не те, і грязнуля я. Так, як тобі не соромно! Знаєш що, Сонечко! Я довго терпіла твої викрутаси, але більше ні-ні. Всі! З мене досить! Тепер справляйся сама, як хочеш. Мене можеш про допомогу навіть не просити. Я все, вмиваю руки.
Марина Володимирівна відразу зібрала свої речі, і вийшла з квартири, на прощання голосно грюкнувши дверима.
Соня зітхнула з полегшенням. Вона була рада, що нарешті позбулася набридливої свекрухи. Вперше за роки шлюбу їй було добре та спокійно.