Катя дивилася на свою колишню свекруху з глузуванням, а в голові крутилася лише одна думка: «Ну й лисиця!». Як вона все грамотно провернула, одразу помітний чітко спланований план. Хоча цього у Віри Павлівни не відібрати. Вона, ніби справжній шахіст, завжди продумувала життя на три ходи вперед.
Є така порода чоловіків, надто вже полігамні. Мало мужикам одна дружина, їм на боці пригоди подавай. Навіщо вони це роблять? Та хто ж їх розбере, швидше за все, для особистої статистики, его своє, так би мовити, потішити.
Ігор, колишній чоловік Каті, був саме таким мачо. Рівно два роки минуло після того, як вони зв’язали себе узами Гіменея, так цей велелюбний мужичок кинувся на всі тяжкі. Він відчайдушно фліртував з усіма наслідками з усіма поспіль: колегами по роботі, продавщицями в магазині, диспетчерами на АЗС і стюардесами в літаку. До цього додайте ще подруг Каті, сусідок по дому і вийде цілком ясна картина.
Катя не сліпа, все це бачила і щоразу закочувала чоловікові скандал. Ні, а як ще вона мала вчинити? Крізь пальці дивитись на все це неподобство?
— Ігорю, може у тебе комплекс неповноцінності? — у лоб запитала Катя свого благовірного. – Чи ти в душі олімпієць? Чи не склалося у спорті, чи вирішив на терені кохання здобути всі золоті медалі?
На спортсмена чоловік був схожий найменше – невеликого зросту, худий, з великим носом. Він чимось був схожим на Дуремара з радянського фільму про Буратіно. Однак Катя десь читала, що актор Басов, який зіграв цю роль, мав величезний успіх серед жіночої статі. Це називається харизмою.
Катя й сама свого часу потрапила під чари свого «Дуремара» місцевого розливу, про що почала досить шкодувати. Свекруха, Віра Павлівна, завжди була на боці сина, а як інакше? Курячий синдром з яйцем.
— Ти, дівко, не дивись, що Ігор такий вітряний. Ось народиш – побачиш, який він хороший батько, – впевнено казала вона Каті.
Катя вирішила перевірити це на практиці і незабаром зрозуміла, що чекає на дитину.
Ігор, дізнавшись про це, був на сьомому небі від щастя. Він навіть ім’я вигадав дитині – Антон. Саме так звати його улюбленого письменника Чехова.
Він особисто обставив дитячу кімнату, обклеїв стіни шпалерами з зворушливими зайчиками, сам вибрав та зібрав дитяче ліжечко.
— А як народиться дівчинка? Термін ще невеликий? — обережно питала чоловіка Катя.
— Пацан буде, от побачиш, — впевнено заявляв Ігор і не схибив. Справді, народився міцний карапуз вагою 3800 грам.
Катя вийшла з пологового будинку і побачила Ігоря з мамою. Чоловік стискав у руках величезний букет троянд. Єдине, що Каті не сподобалося – чоловік відчайдушно підморгував молоденькій медсестрі, яка стояла біля дверей. Так, справді такого нічого не виправить…
Свекруха одразу вирішила взяти виховання онука до своїх рук. Це Катя робить неправильно, годує не тим, навіть пісеньки не ті йому співає.
Дівчина якось не витримала:
— Віро Павлівно, ну що ви постійно втручаєтесь? Я сама знаю, як виховувати Антошу.
— У мене колосальний досвід у цій справі, — з пафосом заявляла свекруха. — Он якого красеня виховала.
– Ви хотіли сказати – ходока? – Іронічно парирувала Катя.
Свекруха одразу ображалася і йшла, правда явно колола очі. Ігор, що кажуть, «посипався» на повну, коли Антону виповнилося п’ять років. До цього він діяв вкрай обережно, наче розвідник Кузнєцов. А тут щось за одну мить хватку втратив. Катя з Антоном поїхала до мами погостювати до іншого міста. Вона сказала чоловікові, що повернеться лише у суботу. Але знайомий дядько Коля люб’язно запропонував дівчині довезти особистою машиною. Це було краще, ніж тремтіти в автобусі, Катя погодилася. Рівно о восьмій вечора Катя та Антон увійшли до квартири.
— Мамо, а тут чиїсь туфельки, — радісно сказав син. — Тато тобі подарунок купив.
Катерина подивилася на підлогу, справді, «подарунок». І цей «сюрприз» зараз реготав у них із чоловіком кімнаті.
— Антоша, ходімо, мультики тобі ввімкну? – сказала Катя синові. Вона повела його до зали, ввімкнула величезний, на всю стіну телевізор. Звук зробила голосніше. Хлопчик, відкривши рота, дивився на Губку Боба, коли за його спиною розігралася справжнісінька трагікомедія.
Спочатку з дверей квартири вилетіла білява дівчина, забувши похапцем туфлі. Потім вискочив горе-батько у лазневому халаті. Услід йому летіли штани, сорочка та черевики. Після цього Катя тричі провернула ключ у двері і сказала синові, увійшовши до зали:
— От і все, Антоша.
– Що все? – не зрозумів хлопчик.
— Тато у відрядження поїхав, мабуть, надовго, — зітхнула Катя.
Раптом їй стало так тісно в цьому місті, де все нагадувало про чоловіка та його пригоди. Хотілося різко змінити обстановку, ґрунтовно. Кардинально на 100%.
На думку перебратися до Криму, її наштовхнула мама. Вона сказала телефоном, що в Алушті живе її двоюрідний брат, Слава. Він уже давно туди перебрався і просто в долоні плескає з радості. У дядька Слави великий будинок, він здає частину кімнат в оренду і в ус не дме.
Море, фрукти та свіже повітря не обговорюється. Це очевидний плюс. Катя не стала довго розмірковувати, якщо діяти, то треба діяти відразу. Вона досить вигідно продала свою «двушку» у центрі, що дісталася у спадок від бабусі та придбала досить пристойний будиночок у передмісті Алушти. У цьому їй допоміг той самий дядько Слава.
— Якщо щось не зрозуміло в нашому кримському житті, ти не соромся, Кать, — з усмішкою казав їй засмаглий вусатий чоловік. — Ти подивись, краса якас! Антошці тут буде роздолля, фрукти, овочі, все екологічно чисте, без добавок.
Дядько постарався придбати максимально затишний та міцний будинок, у якому був величезний квітучий сад, а над терасою розкинулася виноградна лоза.
Катя легко знайшла собі роботу на пошті, а половину будинку вона вирішила здавати, так всі находять і мають відмінний дохід. Антошка був у захваті від моря і весь час просив маму піти на пляж – черепашки збирати. Каті й самій дуже подобалося ходити береговою лінією. Дядько Слава подарував Антону цуценя, якого хлопчик назвав Баркасом.
На запитання, ким хлопчик хоче стати, той незмінно гордо відповів:
– Моряком.
Так поступово й почала забувати їхнє минуле життя з батьком – гулякою та колишньою свекрухою. Та та раптово про себе заявила і ось як це сталося.
З настанням нового сезону потягнулися перші постояльці. Люди були всі зі столиці, при грошах, дуже акуратні та інтелігентні. Як же Катя здивувалася, коли одного дня до неї в будинок увійшла… Віра Павлівна!
Колишня свекруха здивовано округлила очі:
– Катенько?! Ти як тут?
— Бабуся, привіт, — забіг у хату Антоша. – Хочеш морквини?
— Онучку, — зарепетувала Віра. — Та як ти засмаг, виструнчився…
Катя з тривогою дивилася на Віру Павлівну. Цікаво, що вона тут забула? Саме в її, Катиному домі?
— Мені цю адресу дала сусідка, — безтурботно повідомляла Віра. — Вона торік у вас відпочивала дуже задоволена? Зінаїда, така, руда, не пам’ятаєш?
Катя почала смутно нагадувати гладку даму.
— Ось вона й написала мені адресу, — продовжувала Віра. — Каже, тут до моря недалеко, місцевий ринок добрий. Чи не проженете?
— Живіть на загальній основі, — сухо відповіла Катя. – Кухня тут спільна, можете собі готувати. Хтось ходить у кафе, кому як подобається.
Свекруха простягла гроші і пішла влаштовуватись. Катя уважно подивилася їй услід. Щось у цій історії було не так…
Перші два дні Віра насолоджувалася красою Криму. До господині будинку вона не лізла, привітно віталася, потім прихопивши пляжне приладдя, йшла. Поверталася вона ввечері, втомлена, але задоволена.
А в середу ввечері Каті стала зрозумілою справжня мета візиту Віри Павлівни. Жінка сиділа на спільній кухні, на самоті попиваючи чай. Побачивши Катю, вона розцвіла:
— Катюша, мала, приєднуйся. Давай чайком побалуємося, колишнє згадаємо.
Катя сіла з ввічливості. Віра продовжувала щебетати:
— Благодать тут у вас море, чайки. Такого в містечку нашому не зустріти … Антошка як витягнувся, справжній моряк.
Антон дійсно дуже любив тільняшки і всім футболкам волів саме цей смугастий одяг. Але Каті здалося дивною вся ця солодка прелюдія. Було очевидно, що зараз розпочнеться найголовніше. І вона не помилилась.
— Ігор-то мій як по вас скучив, — схлипнула Віра Павлівна. — Просто спокій і сон втратив, усі вуха мені продзижчали, «Катя», «Антон», як вони там…
— Я щось не помічала, що ваш син такий сентиментальний, — посміхнулася Катя. — Раніше він нас із сином не дуже помічав. Воно і зрозуміло, у нього ж багато подружок було. Як вони, до речі, не сватаються?
— Та який там, — сплеснула руками Віра. — Як ви поїхали, Ігор сумувати почав, ти розумієш, про що я. Його з роботи поперли, потім з іншої. Ходить, неприкаяний, не знає, чим себе зайняти.
— Я зараз розплачусь, — усміхнулася Катя. — Ви мені зараз таку нещасну людину описали, ну чернець з гори Афон, як мінімум.
— А ти не смійся, — пробурчала Віра. — Раніше він у тебе жив, пристойну роботу мав. А зараз що? Якщо раз на тиждень свій цей вагон розвантажить – це вже щастя. А грошей від нього я не бачу, спускає їх незрозуміло куди …. А мені його годуй …
Катя здивовано скинула брови. Треба ж, рідна мати шматком хліба рідного сина дорікає. Що тоді про решту говорити?
Віра зрозуміла, що не в той бік тягне, схаменулась:
— Я узнавала тут на пляжі. Купа роботи у місті. Знову ж таки клімат сприятливо впливає на організм, якщо ти пам’ятаєш, у Ігора з легкими проблеми…
— А ще тут багато дівчат у купальниках, — усміхнулася Катя. – Є де розвернутися…
– Ти це куди хилиш?! – Вибухнула Віра Павлівна. — Якщо Ігор і ходив на строну, це тільки з твоєї вини. Так Так. Згадай, як ти його годувала, тільки шкідлива їжа, жирна, супи наваристі. Ігорку ж фрукти потрібні, вітаміни. У тебе геть їх скільки, цілий сад. Знову ж таки, Антонові потрібен батько, хлопчик же росте.
— І чого цей, пардон, батько, зможе розповісти моєму синові? — запитала Катя. — Як не платив жодної копійки весь цей час? Як забув, мабуть, як сина звуть? Ви сюди навіщо приїхали? Відпочивати чи зводити?
— А ти не кричи на хвору жінку, — закричала Віра. Мабуть, вона забула, що не у своїй квартирі. — Забирай, говорю, Ігоря назад і перевиховуй. Весь батіг мені проїв зі своїми викрутасами. То він через тебе почав хуліганити.
Повернувся з вулиці Антоша із Баркасом. Вони з цікавістю дивилися на діалог мами та бабусі. Баркас навіть гавкав від задоволення. Катя суворо подивилася на сина:
— Антоне, йди до себе. Я там тобі купила модель кораблика, посидь, посклеюй. А потім будемо їсти. Зараз ми з бабусею домовимося тільки.
Хлопчик слухняно пішов до себе. Катя говорила тихо, але виразно, карбуючи і ретельно підбираючи кожне слово:
— Шановна Віро Павлівно. Мені стала ясна мета вашого візиту. Мені не подобалися ваші візити там, у місті, і зараз не подобаються. Я підозрюю, що ви маєте особисту вигоду, хочете сина прилаштувати. То знайте, цього не буде. Я втомилася від його брехні, то йому передайте. Якщо він хоче подивитися на сина, я дозволяю вам зробити пару фото на телефон. Ви бабуся, тому маєте право.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Це була мати Каті. Та вибачилася та відійшла.
— Ти мусиш пробачити і повернутися до мого сина. — Сказала мені колишня свекруха, — сказала Катя матері.
– Маєш? – здивувалася мама. — Дочко, ти нічого нікому не винна. Якщо вони хочуть поговорити про борги, нагадай про Антона, це вмить спрацює.
Справді, почувши про гроші для Антона, свекруха зажурилася. Вона знала, що син собі пари носок не може зараз купити. Не те, що сина утримувати. Вона сиділа насуплена і зосереджено пила чай.
— Вечір перестає бути важким, — сказала Катя. — Я прошу вас зрозуміти, що вам у цьому будинку не раді. Отже, я прошу вас завтра вранці покинути мій будинок. Гроші я вам поверну, купіть Ігореві штани, шкарпетки та краватку. Це буде мій подарунок.
– За що? – Не зрозуміла Віра. Вона завжди була недалекою жінкою.
— За те, що очі мені на життя розплющив. Якби не його загули, хіба я опинилася б тут? – Замислено відповіла Катя.
Віра все зрозуміла. Вона встала, забрала гроші та пішла збирати речі. Вранці її вже не було. План щодо повернення «блудного папуги» провалився.