Артур поспішав дружину, яка, як йому здавалося, надто повільно одягалася на зустріч з друзями.
– Чого ти визбируєшся? Було б перед кимось. Посидимо півгодини тай поїдемо додому. Про що з ними розмовляти? – бурчав чоловік, міряючи кроками кімнату. – Звідки у тебе ця сукня? — раптом додав він і зупинив свій погляд на Кіріному одязі.
– Їй рік, просто нікуди було носити, – збентежено промовила жінка і розгублено заморгала очима.
– А кулон звідки? – Артур підскочив до дружини і тремтячими руками взяв пальцями прикрасу.
– Мама два роки тому на день народження подарувала, – винно відповіла Кіра, яка не розуміла, з якої нагоди чоловік влаштовує їй допит.
– Не пам’ятаю такого, – чоловік із осудом похитав головою. – Одягайся швидше, машина заведена бензин зжирає. Хто його оплачуватиме? Очевидно, не ти.
Кіра після цих слів відразу прискорилася. Чоловік і так мав славу скупердяєм, але останнім часом сильно відзначався.
Він звертав увагу на кожну копійку, і тому жінка була дуже здивована, що Артур погодився на зустріч із друзями, яка сама по собі передбачала витрати.
Пара була одружена близько п’яти років, але Кіра не пам’ятала, щоб чоловік їй щось дарував.
Він економив на всьому і щоразу виправдовував свою скупість тим, що відкладає гроші на чорний день.
Навіть на весіллі з Кірою Артур вирішив пристойно заощадити. Чоловік купив весільну сукню у найближчому секонд-хенді, але видав жінці за нову.
– Скоро ти? – Чоловік почав нервово клацати пальцями.
Через десять хвилин стогнувань, сімейна пара нарешті покинула будинок і сіла в машину.
Всю дорогу до ресторану Артур невдоволено бурчав. Йому заважало все: від пішохода, що вирішив перейти дорогу переходом, до легкого снігу, який раптом вирішив піти.
Кіра важко зітхнула, з жахом уявивши, яка ганьба чекає на неї в ресторані. Проте чоловік кардинально змінився, щойно переступив поріг презентабельного закладу.
Він раптом допоміг Кірі зняти пальто і навіть повісив на вішалку. При друзях був дуже милий і ввічливий, навіть кілька разів присунув дружині стілець.
– Ой, і пощастило тобі з Артуром, – хихикнула крадькома Ірина. – Він такий галантний, не те що мій.
Жінка натягнуто усміхнулася, не бажаючи руйнувати ілюзії подружки щодо її чоловіка.
У глибині душі Кірі було приємно, що дружини друзів заздрять їй, хоч вона й знала, що Артур далеко не такий, яким показує себе при чужих людях. Нехай краще всі думають, що вона вийшла заміж за хорошу людину, ніж за скупердя.
– Що замовлятимемо? – поцікавився офіціант.
– Люба, вибирай собі, що хочеш! – урочисто сказав Артур і впіймав на собі захоплені погляди товаришів.
Кіра від несподіванки розгубилася і замовила перше, що потрапило їй на очі.
Проте чоловік розпалювався дедалі більше, пропонуючи дружині замовляти дедалі нові делікатеси.
– Ох, і мужик у тебе, – похвалив чоловіка Єгор і схвально поплескав його по спині. – Пощастило тобі, Кіро. Що з тобою сталося, Артуре? Ти ж завжди був жадібним до остраху.
– Я завжди був щедрий, просто ви цього не помічали, – натягнуто посміхнувся чоловік.
Було видно, що ця посмішка нещира, і Артур просто заробляє похвалу. У результаті обіцяні півгодини розтяглися на три, тому чоловікові довелося розщедритися.
Офіціант приніс парі рахунок, і виявилося, що вони наїли з друзів найбільше – на п’ять тисяч, причому основну суму спустили на делікатеси для жінки.
Артур дістав карту і з виглядом самця під заздрісними поглядами жінок розрахувався.
– Може, ще на вихідні побачимось? – запропонував усім, хто сидів за столом Єгор.
– Чому б і ні, – Артур допоміг Кірі вдягнути пальто і попрощався з друзями.
До самої машини він усміхався дружині, але тільки-но вони сіли всередину, як він почав лаятись.
– Стільки грошей спустив. Куди тільки лізло в тебе? Сама худа, а жреш, як мамонт, – сердився чоловік, стукаючи руками по керму.
– Ти ж сам мені постійно пропонував щось замовити, – Кіра засмутилася від несподіваних претензій.
– Могла б і відмовитись, – Артура буквально викривило від усвідомлення того, що витрачену суму не повернути. – Я за місяць заробляю всього сорок тисяч, а ти за вечерю з цими тxopaмu стільки спустила. Вирішила випендритися? Тільки не за мій рахунок! Загалом так! Повертай зараз мені на карту гроші за вечерю.
На обличчі Кіри ковзнула дурна усмішка. Вона була впевнена, що чоловік жартує, але чоловік не жартував.
– Давай, давай, номер карти ти знаєш. Зарплата тобі тиждень тому прийшла. Я в ресторані максимум на тисячу з’їв і випив, а то й менше, тож чотири поверни, – Артур таким поглядом подивився на дружину, що вона зрозуміла, що це не жарт.
Кіра похитала головою і потяглася до телефону, щоб переказати суму, яку вимагав чоловік. Вона сподівалася, що він зупинить її, скаже, що розіграв, але Артур з нетерпінням дивився у свій смартфон, чекаючи на переказ коштів.
– Наступного разу будеш менше їсти, – пробурчав він, і машина нарешті рушила з місця.
Коли пара дісталася додому, агресія Артура пройшла, і він більше ні слова не сказав про ресторан.
Тоді Кіра вирішила, що чоловік розлютився через велику суму, але наступними вихідними історія знову повторилася.
Хоч жінка і намагалася менше їсти, сума все одно вийшла більша – трьох тисяч гривень. У машині Артур знову зажадав у дружини повернути значну частину грошей йому на карту.
На цей раз Кіра мовчати не збиралася. Вона перевела чоловікові дві тисячі і злісно процідила:
– Навіщо ти за мене платиш у ресторані, якщо потім вимагаєш, щоб я повернула гроші назад?
– Не хочу здатися жадібним перед друзями, вони теж платять за своїх дружин, – спокійно відповів чоловік, ніби це було в порядку речей. – Можливо, вони також потім змушують їх повернути гроші за з’їдене.
– Сумніваюсь, – ображено процідила Кіра, яку вразило, що чоловік хоче здатися щедрим за її рахунок перед чужими людьми.
З цього дня жінка вирішила більше не ходити з чоловіком ресторанами.
Артур кілька разів сходив без неї, а потім взагалі відмовився від зустрічей з друзями, заявивши, що йому доводиться замовляти щось більше, ніж склянку води, та й без дружини його перестали хвалити.