Арина сиділа у улюбленому кафе. Час обіду добігав кінця: вона вже попросила рахунок і збиралася йти, але на сусіднє крісло за її столиком присіла дівчина.
– Привіт люба! Обідаєш?
— Привіт, Наталко… Якими долями дівчину принесло до цього кафе, вона не знала.
— Я прийшла, щоби обговорити важливе питання. Ти ж пам’ятаєш, що у нашої мами ювілей? — фразу нашої мами вона виділила особливо голосно. Для Арини свекруха була «другою матір’ю». Навпаки, вони мали досить натягнуті відносини.
— Я б не змогла забути про таку важливу дату, — тихо відповіла Аріна.
– Це чудово. Я довго думала і вирішила, як «вбити двох зайців». По-перше, налагодити стосунки між вами, а по-друге, зробити їй подарунок, про який вона мріяла. Думаю, наша мама цього гідна.
– Про що ти?
– Треба “об’єднатися” та подарувати їй дачний будинок. Ось, я все порахувала, — Наталка сунула Арині аркуш паперу із кошторисом. Та пробігла очима і здивовано глянула на папір.
— Ти хочеш, щоб я подарувала їй дачу? А ви купили туди меблі? Я не олігарх!
– Брат сказав, що ти нарешті увійшла в права спадкування і тепер тобі належить старий “сарай”?
— Загалом не сарай, а квартира.
– Квартирою це не назвати. Вона в аварійному стані. Будинок старий, під знесення. Потрібно якнайшвидше позбутися цієї халупи. Ти ж хотіла продати її хоч комусь… Аби взяли б. Ось і продавай! А гроші на дачу витратимо.
– Я не знаю.
— Що тут думати?
– Кому вона потрібна? Та й купувати щось нове грошей не вистачить…
— Є ще один варіант… У мене знайомі нещодавно так робили. Обміняли таку ж квартиру у старому фонді на ділянку у межах міста, це обмежена “акція”, її офіційно не афішують. Але нам пощастило: у мене є телефон потрібної людини, вона все оформить, не підкопаються. Наважуйся, відповідь треба дати сьогодні. Що раніше, то краще.
— А цю ділянку потім продати можна буде?
— А навіщо її продавати? Право власності оформимо і на дачу їздитимемо. Мамочка завжди мріяла про свій город… — Наталка замріяно закотила очі. — Та й нам добре: шашлик, природка… Поставимо надувний басейн!
– Мені треба подумати. Вибач, мій обід уже скінчився. Я побіжу.
– Гаразд, на зв’язку!
Цілий день Арина думала. З одного боку, вона розуміла, що це сумнівна угода, а з іншого, будинок під знесення будь-якої миті міг випадково згоріти, і тоді вона залишилася б з носом. Дарувати гроші свекрусі вона, зрозуміло, не хотіла, але пропозиція «обміну» була привабливою. Арина згадала, що поруч із її бабусею, від якої їй і перейшла «аварійна» квартира, жила жінка. І на щастя Арина мала її номер.
Арина вирішила зателефонувати сусідці, щоб дізнатися, що зробила зі своєю квартирою.
— Здрастуйте, Арино. Я давно живу у сина. Квартиру ми обміняли на законних підставах. Але я знаю сусідку, яка пішла на угоду… — далі йшли подробиці схожої пропозиції, що казала Наташа.
– І як?
— Їх усе влаштовує. Головне, що гроші не втратили, а ти одна залишилася там, не боїшся, що старий будинок раптово згорить?
— Чесно кажучи, боюсь. Тому й дзвоню порадитися.
– Роби як вважаєш за потрібне. Я б позбулася аварійного житла, поки є можливість. Виграти не вийде, але й без усього не залишишся.
Увечері, коли Арина прийшла додому, її зустрів чоловік.
Євген уже був у курсі ідеї сестри та повністю її підтримав.
— Давай оформимо угоду, інакше потім шкодуватимеш!
— Гаразд, — здалася Аріна. — Але мені треба поговорити із «посередником».
Після зустрічі Аріна зрозуміла, що це непоганий шанс.
Вона дала згоду і вже за кілька днів, підписувала документи на право власності.
— Може, одразу на маму оформимо? Цей подарунок буде від нас, — спитав чоловік.
– Ні милий. Це моя власність. Нікому дарувати її я не буду, — суворо сказала Аріна.
Євген розчаровано зітхнув:
— Ну, чому ти вічно проявляєш характер там, де не слід? Я тобі говорю, як краще, як треба вчинити. А ти…
– Питання закрите.
Аріна оформила необхідні документи на ділянку та садовий будиночок. Арина поки не знала, як використовуватиме придбання, але попереду було літо, і зрештою, таке майно можна було здавати.
Тим часом ювілей свекрухи наближався.
— Мама вирішила не святкувати, але на подарунок від нас чекає, — нагадав чоловік.
— Я купила сертифікат у салоні краси. Можеш їй передати його від мене. Я, напевно, не зможу привітати її особисто, — у Арини другий день була висока температура. Жінка лягла з застудою, і домашнє свято пройшло без неї. Арина обмежилася повідомленням з листівкою, тому що голос охрип і говорити було важко. Свекруха не образилася: наступного дня вона зателефонувала сама.
— За подарунок дякую! Я давно мріяла про це! Так що одужуй і приїжджай на чай, я пирогів напечу, а то погано якось вийшло. Улюблена невістка залишилася вдома без святкового столу.
Арина здивувалася несподіваній турботі, але визнала, що Марія Петрівна переступила новий віковий рубіж і усвідомила, як треба ставитися до людей.
Хвороба пройшла, але на чай до свекрухи поїхати не вдалось.
— Мама поки що не може нас прийняти, потім якось, — сказав Євген на запитання Арини про гостей.
– Добре.
Арина була міська до мозку кісток, і спочатку не прагнула в дачний будинок, але чим ближче було літо, тим частіше Арина замислювалася про те, щоб почати їздити на дачу.
У результаті напередодні вихідних вона звернулася до чоловіка з проханням:
– Відвези мене на дачу. Потрібно подивитися, як там справи, та й після зими прибрати сміття.
— Не турбуйся, там чистота та порядок.
– Звідки ти знаєш?!
— Нещодавно був. Повз проїжджав і заїхав в обід. Все, що треба, зробив.
– А показники лічильника не знімав?
– Ні… Але я можу зняти.
— Завтра поїдемо разом. Я хочу на власні очі переконатися, що там усе гаразд.
Арина наполягала, чоловік відмовляв. У результаті було вирішено перенести поїздку на наступні вихідні, а ці витратити на домашні справи.
Коли Арина нарешті приїхала на дачу, її здивувало те, що будинок не здавався їй покинутим і порожнім. А сад виглядав досить доглянутим.
– А ти непогано постарався, – вона похвалила чоловіка. — Тільки давай надалі разом їздити? Я теж не проти подихати свіжим повітрям.
– Гаразд, – Євген виглядав напруженим. Він поспішав Аріну і переконав її, що в будинку занадто холодно, щоб залишатися з ночівлею.
Вони поїхали.
Приїжджало подружжя раз на 2-3 тижні. Настав літній час, у Арини наближалася відпустка.
– Поїду на дачу. Там якраз ранні яблука встигли і вишня. Зберу врожай.
— Може, краще до санаторію? – Уточнив чоловік.
– Навіщо? Коли є своє та безкоштовно.
— Я тебе туди туди не відправлю.
— А я подумала, що можна запросити свекруху. Вона так про це мріяла. От і нехай насолоджується.
Євген якось дивно подивився на дружину та кивнув.
– Тоді наприкінці тижня. Я все організую.
Але до кінця тижня не дійшло. У вівторок Аріні прийшла квитанція за електрику і вона ахнула. Якщо раніше жінка оплачувала середній чек витрати електрики для порожнього будинку, де ніхто не жив, то тепер сума зросла у кілька разів.
“Треба терміново розбиратися, в чому проблема”, – подумала вона.
Чоловікові вона не стала говорити, він був зайнятий на роботі. А тому що в Арини була відпустка, вона сіла на автобус і поїхала на дачу. Яке ж було її здивування, коли на городі, з кошиком у руках, Арина побачила свекруху. Марія Петрівна збирала ягоди.
— А ви що тут робите? — шоковано запитала Арина.
– Як що? Хочу компот зварити.
– А хто вам дав ключі?
– Синок, коханий і єдиний, хто ж ще? Від тебе нічого не дочекаєшся. Спочатку наобіцяли з трьох коробів, а потім зникли. А у садку щодня робота знаходиться. Якщо не займатися, все запустіє!
Арина була збентежена. Вона мовчки розвернулась і пішла до хати. Тепер їй стало хоч трохи зрозуміло, чому надсилали такі величезні рахунки. Арина вивчила кожен куточок, де знайшлися сліди перебування свекрухи.
Ось чому я відчувала, що тут хтось буває! Марія Петрівна стабільно відвідувала мій дім!
Аріна пройшлася по спальні. А потім вирушила на літню кухню.
Її увагу привернув шум…
— Та гаразд?! — вона обернулася і побачила в передпокої ще три холодильники! Один був схожий на вітрину кіоску, другий старовинний, радянський, брязкітливий, а третій, типу міні-бар. Вони були різні, старі, але робочі! Усі холодильники були включені.
— Що шукаєш? — Марія Петрівна застала невістку на місці злочину.
— Совість вашу. Навіщо ви притягли сюди цей мотлох?!
— Це не мотлох, а цілком робочі холодильні камери.
— Навіщо це тут?
— Щоб заморожувати фрукти та ягоди. Інакше вони псуються.
— А це що?! — Арина підійшла до підвіконня. На ньому стояв дивний апарат.
— Це для сушіння яблук. Я сушила в духовці, але надто довго…
— То ось чому рахунок за електрику такий величезний?! – ахнула Аріна.
– А тобі шкода? Переписала б на мене будинок і не довелося б платити.
— Та я вам не тільки його дарувати не збираюся, я взагалі вас тут більше не бажаю бачити! І платити за комуналку не буду! Давайте мені гроші за перебування у моєму домі! — гаркнула невістка, вириваючи холодильники з розеток.
— Теж мені вигадала. Сама купила мені на ювілей будинок, а потім якісь гроші потребує. А обіцяли свіже повітря, вітаміни, фрукти, овочі.
– Я нічого вам не дарувала. А з чоловіком я поговорю, що він вам наобіцяв.
Арині вдалося-таки видворити свекруху. Залишившись на дачі, Арина чудово відпочила на самоті. Розмову з чоловіком вона відклала, але Євген подзвонив сам:
— Навіщо ти маму вигнала? Сама сказала, хай живе! І Наташу кликала.
— Я мала на увазі, що запрошу їх на час, коли сама буду на дачі. Робити за моєї відсутності там нічого!
— Загалом, за законом, я теж маю право на цей будинок. А отже, можу розпоряджатися цим майном та запрошувати туди близьких.
– Я обміняла його на спадкову квартиру. Тож це ще спірне питання: хто і які права має. Але твоя мати точно більше в цьому будинку без мого відома не з’явиться. Я мінятиму замок.
Образившись на дружину, Євген витратив зарплату на поїздку для мами до санаторію.
Аріна і в цьому виявила плюси. Марія Петрівна була зайнята до кінця літа: це означало, що без відома господині ніхто в її будинку не жив. Проте рахунок за електрику все зростав. Тоді Арина зрозуміла, що треба поїхати та дізнатися, куди йшли її гроші.
Виявилося, що друга невістка стабільно приходить у гості. Арина застала її за дивним заняттям: Наталя витягала з сумки речі і запихала їх у пральну машину.
Почувши звуки кроків, Наталка здригнулася і обернулася.
– Ти чого?! — спитала вона.
— Аналогічне питання.
Вони дивилися одна на другу.
– Ти що, привезла сюди прати речі? І не ліньки тобі було тягнути їх через все місто?!
— Так, я так… Машинка зламалася… А цю, між іншим, Євген купував! Тож я маю право…
– Ключі давай, – Арина перервала її і простягла руку. Їй набридло, що родичі чоловіка заходили до її будинку тоді, коли хотіли. — Більше без мене нічого робити. А рахунок за електрику сплатиш сама.
Арина того ж вечора поставила чоловікові ультиматум:
— Якщо ще раз хтось прийде без мого відома, я подам заяву до поліції.
– Ти ж розумієш, що вони не для себе стараються? Мати ягоди сушить, на зиму, Наталя… — він замислився, не знаючи, що сказати.
— Досить. Завтра приїдуть вимикати електрику. Мені на осінь воно не потрібне, я їздити не буду. Тож твоїм там більше нічого ловити, — заявила вона.
Родичі чоловіка хотіли забрати холодильники, але Аріна не дозволила. Вона виставила побутову техніку на сайті оголошень та навіть зуміла продати.
— Це в рахунок оплати комунальних. Щоб не кортіло було без попиту розпоряджатися чужим майном.
Марія Петрівна та Наташа на невістку образилися. Вони не розуміли, чому завжди тиха та скромна Арина раптово показала характер.
Втім, до зими бажання їздити на дачу в них зникло. Вони тимчасово причаїлися, будуючи плани, як улітку знову потрапити на дачу так, щоб Аріна про це не дізналася.
Але невістка була розумною і тримала руку на пульсі.