Зі своєю другою дружиною Володимир жив уже 4 роки. Пара дуже хотіла завести дитину, але в них нічого не виходило – проблеми зі здоров’ям були у Олени.
У Володимира від першого шлюбу залишився син, уже досить дорослий, п’ятнадцятирічний хлопець.
Мати Володимира розлучення не схвалила – з першою дружиною чоловік розлучився через особисті розбіжності.
Але Світлана Олексіївна чомусь винною у краху сім’ї виставила Олену. Хоча вони із Володимиром познайомилися вже після розлучення.
– Сина рідного кинув заради якоїсь верти.хвост.ки, – постійно вимовляла Світлана Олексіївна єдиному синові, – чим тебе Марина не влаштовувала? Прекрасна жінка, чудова дружина та мати!
А це що? Ні риба ні м’ясо, 4 роки ви з нею вже живете, а вона досі завагітніти не може. Звісно, майже 40, час свій уже прогаяв. Бракована якась!
Думка про те, щоб усиновити малюка, вже давно відвідувала подружжя. Володимир до цього був готовий, а Олена сумнівалася. Боялася, що не зможе полюбити чужу дитину.
Володимир, щоб уберегти дружину від матері, продав своє житло у мегаполісі та переїхав до невеликого містечка.
На цей крок чоловік пішов не лише заради дружини – у тому, новому місті, Володимира ніхто не знав, тож факт усиновлення було легко приховати від родичів.
– Володимире Геннадійовичу, здравствуйте, – якось почув чоловік жіночий голос у трубці, – у нас сьогодні одна матуся від дитини відмовилася. Здоровий хлопчик, без патологій. Приїдете познайомитись?
– Звичайно, – зрадів Володимир, – за півгодини будемо!
Костик відразу ж запал у душу Олені та Володимиру. Подружжя зібрало документи і забрало малюка.
Представник опіки, метушлива жінка на ім’я Ірина, новоспечених батьків запевнила:
– Не хвилюйтесь, вас ніхто не потурбує. Мама у нас – зовсім молоде дівчисько, їй буквально вчора 18 років виповнилося.
Відмову написала добровільно, сказала, що утримувати дитину їй нема на що, немає ні власного житла, ні роботи.
А мати з сестрою у квартиру з немовлям її просто не пустять. Та й таємниця усиновлення у нас діє.
Володимир та Олена для Костика стали, напевно, найлюбимішими батьками. Малюка вони любили, швидко до нього звикли.
У рідне місто Володимир повертатися не хотів переважно через родичів, практично з усіма довелося обірвати стосунки, щоб зайвих питань уникнути.
Продовжувало подружжя спілкуватися лише з батьками.
Світлана Олексіївна, дізнавшись, що в неї народився онук, змінила гнів на милість. Приїхала в гості до сина і нарешті прийняла невістку до родини.
Додому Христина виписалася одна, сина вона залишила у пологовому будинку. Мати, зустрічаючи доньку біля під’їзду, байдуже поцікавилася:
– Ну що, як почуваєшся? Дитина народилася здорова?
– Здоровий, – глухо відповіла Христина.
– Ну, отже, усиновлять швидко. На таких дітей черга. А тобі на все життя уроком буде: не зв’язуйся ніколи з одруженими!
Ти що думала, він заради тебе, такої прекрасної, покине сім’ю, дітей? Та як би не так!
Багаті люди не хочуть виховувати приплід від люб.овниць!
Христина, трохи оговтавшись, під натиском матері влаштувалася на роботу – Валентина Федорівна дочки, що провинилася, в категоричній формі заявила:
– Досить, я і так тебе вагітну у своєму горбі тягла! Більше сидіти на шиї не дозволю. Іди та заробляй гроші собі на життя!
Два роки минуло з народження сина, і Христина вже почала забувати неприємний собі період, коли несподівано на зв’язок з дівчиною вийшов її багатий покровитель.
Колишній коханий призначив Христині зустріч:
– Де мій син? – Відразу запитав Петро.
– А що тебе так раптово дитина зацікавила? – Усміхнулася Христина, – коли я сказала тобі про те, що вагітна, ти мене відправив на аборт з у.грозами. Нагадати, що ти мені тоді пообіцяв?
Моє життя перетворити на пекло, якщо я цю дитину залишу!
– Я знаю, що ти народила, – сухо сказав Петро, - мій єдиний син 8 місяців тому помер в автомобільній кат.а.строфі. Мені потрібний спадкоємець. Я ще раз повторюю: де мій син?
– Я не знаю, – чесно відповіла Христина, – я його народила і в пологовому будинку залишила. Написала відмову. Забирати його не було куди, мати з дитиною пускати у квартиру відмовилася.
– Знайди дитину. Я хочу знати, де і як живе.
– Та його давно вже всиновили, мабуть. Невідомо навіть, може, й до іншого міста відвезли. І як я тобі знайду його? Хто мені про долю цієї дитини розповість? Я прав позбавлена, я йому ніхто!
– Якщо дізнаєшся про адресу або хоча б прізвище нових батьків дитини, я тобі 200 тисяч дам. За інше не хвилюйся, спосіб забрати хлопчика собі я знайду.
Твоя справа – лише здобути інформацію. Я й сам би, звісно, міг би це зробити. Просто світитися не хочу, раптом хтосьв пресі збовтне що.
– Та навіщо тобі він потрібний? Дій за старою схемою: заведи коханку, і нехай вона тобі народить.
Дітей я більше мати не зможу, – спокійно відповів Петро, – я після розлучення з тобою операцію зробив і тепер повністю стерильний.
Хотів себе убезпечити, а от як вийшло… Мені потрібен спадкоємець. Давай, дій.
Зайві гроші Христині не завадили б, тому жінка з ентузіазмом почала шукати свого сина.
У лікарні їй жодної інформації не повідомили, посилаючись на таємницю усиновлення.
Христина знала, що у місцевому відділі опіки працює стара знайома матері. Діяти недбайлива мати вирішила через неї:
– Ти що, Христино, змушуєш мене порушити закон? – кричала на відвідувачку посадова особа, – я не можу тобі називати дані батьків твого сина. Мене за це звільнять! Добре, як не посадять!
– Тьотя Іра, ну давайте якось знайдемо компроміс, – просила Христина знайому матері, вкладаючи при цьому їй в папку конверт, – адже я ж у вас навіть адреси не прошу, мені досить просто прізвища. А далі я сама.
Обіцяю, ніхто ні про що не дізнається, я ні словом, ні вчинком вас не видам. Буду просто здалеку спостерігати за своїм хлопчиком. Допоможіть мені, як мати, зрозумійте!
– Бах, – тихо промовила посадова особа, – у твого сина тепер дуже незвичайне прізвище!
Два місяці знадобилося Христині, щоб добути адресу Володимира прийомного батька її сина. Вона винайняла квартиру по сусідству з сім’єю і зробила все, щоб увійти в довіру до Олени.
– Ой, а ви знову на прогулянку вийшли? – Посміхалася Христина дивлячись на маленького Костика, – сьогодні похмуро, не боїшся, що дощ почнеться?
– Та його хіба вдома утримаєш, – зітхнула Олена, – вередує, проситься гуляти, до дверей бігає. Ось ми й вийшли на півгодини.
– Ну, я тоді з вами посиджу, якщо ти не проти.
Жінки розговорилися, Олена нарікала на втому:
– Період у нас зараз, чи що, такий. Костик практично не спить, і я, звичайно, разом із ним. Цілий день ходжу, сил навіть на домашній клопіт не залишається.
– Ну, тобі точно няня потрібна, – усміхнулася Христина, – я, якщо що, можу допомогти. Все одно поки що без роботи, весь день вільна.
– Що правда? – Зраділа Олена, – я з чоловіком поговорю, і якщо він погодиться, то ми з радістю скористаємося твоєю пропозицією!
Христина своєму коханому назвала адресу і нове прізвище сина. Петро їй передав обіцяні гроші і сказав:
– Молодець, із поставленим завданням просто блискуче впоралася. Все, можеш бути вільна, далі я сам. Потрібно буде адвокатів добрих знайти, з ними проконсультуватися, як далі діяти. Напевно, до суду доведеться йти.
Христина спробувала здерти з колишнього коханця ще грошей:
– А за тривогу додати не хочеш? Я, зрештою, стільки сил доклала, щоб пацана знайти. Мені здається, 200 тисяч обмаль буде.
– Досить з тебе, – посміхнувся Петро, - якби ти з дитиною жила, і я мав би можливість її бачити, коли захочу – тоді інша справа, тоді б розцінки вже були інші.
Мені зараз величезні гроші доведеться витратити на те, щоби сина забрати у прийомних батьків. І те, не факт, що це вийде. Все залежить від судді.
У голові Христини швидко оформився план: якщо Костя житиме з нею, то назавжди можна буде забути про необхідність працювати. Потім, коли Петро завершить свій земний шлях, хлопчик отримає ще й спадок.
Тільки як Костика забрати? Зізнатися Володимиру та Олені у тому, що вона – його біологічна мати? Добровільно малюка навряд чи батьки віддадуть, тож залишається лише один вихід.
Три місяці Христина пропрацювала нянею, за цей час хлопчик до неї звик. Залишаючись із Костею наодинці, Христина йому вселяла:
– Малюк, я – твоя справжня мама! Скоро ми з тобою поїдемо далеко-далеко і житимемо разом!
Костя одного разу з Оленою назвав свою няню мамою. Олена стривожилася, а Христина їй пояснила:
– Так це вік такий. Я ж зараз із Костиком дуже багато часу проводжу, тому ось у нього й вирвалося. Ти не хвилюйся, подорослішає, почне все розуміти, тоді пріоритети і розставляться самі.
Володимир дружину поспішав:
– Олено, давай швидше. Гості вже у ресторані зібралися, ми запізнюємося. Іменинник двічі дзвонив!
– Зараз, зараз, Вов. Останній штрих – і я готова! Іди в машину, я через 2 хвилини спущусь.
Чоловік вийшов, Олена попрямувала до дитячої, щоб дати няні деякі вказівки:
– Христя, ми сьогодні повернемося пізно. Ти, будь ласка, Костика о 9-й вечора поклади. Балуватиметься, хуліганитиме – уваги не звертай, з ним не грай. А то розпуститься, а в нас режим. Вечерю для нього я приготувала, погодуй і в ліжко.
– Їдь спокійно, не хвилюйся. Не вперше ми з ним одні залишаємось. Все буде добре.
Як тільки Христина побачила, що Олена сіла в машину до чоловіка і автомобіль рушив, одразу кинулася збирати речі. Вона планувала виїхати з Костиком до Києва – вже там їх точно ніхто не знайде.
Володимир, виявивши зникнення сина, одразу ж поїхав і заявив про викрадення.
Олена із серцевим нападом потрапила до лікарні.
Про те, що Костик прийомний, дізналися і родичі, коли Христину разом з дитиною зловили дорогою до Києва.
Вибухнув грандіозний скандал: мати Володимира навідріз відмовилася приймати «внука» і знову вилила бруду на свою невістку.
Христину покарали, вона отримала умовний термін. Жінці вистачило розуму не вплутувати в історію свого впливового коханого.
На допиті правоохоронцям Христина сказала, що просто в ній прокинувся материнський інстинкт, і вона захотіла повернути собі дитину.
Володимир подав до суду, має намір отримати компенсацію з колишньої няньки за моральну шкоду.
Подружжя знову думає про переїзд. Добре, що Костик ще маленький, малюк до ладу і не зрозумів, що сталося.