– Та кому ти, крім мене, потрібна будеш? – у розпачі кричав Богдан. – Ти собі чоловіка краще за мене ніколи не знайдеш! Чуєш мене?
– Чую, – спокійно відповіла Кіра. – Чудово чую. І своїм криком ти нічого не зміниш. Речі я твої зібрала, так що йди.
Богдан планував робити Кірі пропозицію. Він її дуже любив. Та так сильно, що задушив своєю любов’ю. Адже він завжди боявся, що Кіра може піти від нього, от і контролював кожен її крок. Ревнував, читав листування, зустрічав з роботи, але не тому, що переживав за неї, а боявся, що її може проводити хтось інший.
Кіра була красунею. А ще дуже активною, яскравою, товариською. І Богдана дратувало, що має багато друзів, що є якісь розваги. Адже він хотів проводити весь свій вільний час з нею, то чому вона того ж не хоче?
Але Кіра не планувала відмовлятися від простих радощів у житті. Вона була не з тих, для кого чоловік – центр всесвіту. Адже у світі стільки всього цікавого, і хочеться все встигнути спробувати, доки ти молода та вільна.
Ось Кіра й пробувала. Ходила до тренажерної зали, їздила з друзями в гори, додатково навчалася на стиліста та захоплювалася кулінарією.
А Богданові було достатньо того, що має роботу і кохану дівчину.
– Навіщо тобі ці гори? – бурчав він. – Це небезпечно.
– Гори… – мрійливо закочувала вона очі, – це ж така велич! Ти просто не розумієш, які емоції я отримую. Ходімо з нами!
Але йти кудись Богдан не хотів. Як і не хотів, щоб Кіра кудись ішла. Особливо з огляду на те, що в їхній компанії є неодружені чоловіки.
Поки Кіра відпочивала, Богдан не міг заснути. В голову так і лізли думки про те, як якийсь її друг її спокушає.
А кулінарні майстер-класи? Та навіщо вони потрібні, якщо Кіра і так добре готує! Враховуючи, що вчитель там – красень-чоловік. Явно ж навколо себе молоденьких дівчаток збирає, щоб потім до когось із них пристати.
Богдан навіть у тренажерний зал пішов за тим, щоб стежити за Кірою. Але незабаром закинув цю справу. Адже вона ходила на тренування о сьомій ранку, перед роботою. А Богдан перед роботою вважав за краще зайву годинку поспати, та щільно поснідати.
Але фінальним акордом у всьому це стало бажання Кіри полетіти із подругою на море! Всі ж таки знають, що на морях трапляються курортні романи? Богдан не міг летіти, у нього відпустка була нескоро. Але й Кіру не згоден був відпустити.
– Ти не полетиш! – твердо заявив він.
– Це ще чому? – хмикнула Кіра.
– Тому що я не лечу. Досить з мене твоїх поїздок. Тепер відпочиватимемо лише разом!
– Добре, бери відпустку, і летимо разом, – знизала вона плечима.
– Я не можу.
– А я, значить, мушу страждати через те, що в тебе немає відпустки? Чи повинна сидіти вдома і покірно тебе чекати?
– Так! – гаркнув Богдан.
– Ну, ні, дорогий. Ти домосід, не хочеш розвиватися і впізнавати щось нове. А я хочу і буду.
— Отже, вибирай, чи я, чи твої подорожі, — якось гордо мовив Богдан. І це стало помилкою.
Кіра його не обрала.
Потім він вибачався, милостиво дозволив їй поїхати без нього у відпустку, але дівчина була невблаганна. Вона й сама думала, що їм з Богданом не по дорозі. Занадто вони різні. І він це довів, коли вирішив, що може вказувати їй. Включив маніпуляцію, яка зіграла не на його користь.
Богдан переслідував Кіру. Зустрічав її після роботи, благаючи повернутися. Навіть почав о сьомій ранку ходити в тренажерний зал, при цьому й сам не займався, і Кірі не давав.
У результаті дівчині це все набридло. Вона сказала йому, що він сам відстане, або вона напише заяву в поліцію, що він її переслідує.
Богдан знав, що Кіра слів на вітер не кидає, тож перестав стежити за дівчиною. Точніше, зробив видимість цього, а сам постійно сидів на її сторінці в соцмережах, та здалеку за нею спостерігав.
Але потім йому це набридло. Прийшло чи розуміння того, що Кіру вже не повернути. Він вилучив її з друзів і постарався забути. І навіть заради того, щоб не згадувати про свою колишню, почав доглядати дівчину з роботи.
Марина була такою ж домашньою та спокійною, як і сам Богдан. І ось, начебто, здавалося б, він знайшов ту, що повністю відповідає його темпераменту та інтересам, але з нею йому було нудно. Так, він зустрічався з Мариною, але не робив жодних планів на життя. Є і є.
Марина, навпаки, дуже любила Богдана. Намагалася йому догодити, робила все так, як він хотів. І нехай вона не відчувала від нього великого і сильного кохання, вона вважала, що її кохання вистачить на них двох.
Взагалі Богдан думав про те, щоб розійтися з Мариною. Вона його втомлювала. І він знову згадав про Кіру. Яка вона цікаво? Раптом уже охолола? І, може, дасть Богданові другий шанс.
Він так загорівся цією думкою, що, не витримавши, знову заліз на сторінку своєї колишньої дівчини. І наступної секунди йому погано стало. Вона була у весільній сукні, а поряд якийсь мужик!
Богдан так розлютився, що навіть телефон розбив. Адже минуло всього якихось півтора роки з їхнього розставання! А вона… Та як вона посміла?
Але Богдан вирішив, що він нічим не гірший за Кіру. І теж буде щасливим! І нехай вона дивиться на його фото та заздрить.
Наступного дня він зробив Марині пропозицію. Та була на сьомому небі від щастя. Вона думала, що Богдан хоче з нею порвати, адже останнім часом він був такий холодний з нею. А тут пропозиція… Звісно, вона погодилася.
Марина готувалася до весілля. Богданові було на весілля начхати, він виставив фото у соцмережах, де робить пропозицію Марині, і дуже сподівався, що Кіра це побачить. Чомусь він вважав, що вона так злитиметься, як сердився і Богдан. І це давало йому якусь радість, якесь задоволення.
Коли Марина вибирала, де вони відзначатимуть весілля, вона попросила Богдана сходити разом із нею до ресторану.
– Мені байдуже, – як завжди відповів він, – де хочеш, там і відзначимо.
– Але ж це не тільки моє весілля, а й твоє, – несподівано наполягла Марина. І Богдан здався.
Вони вирушили до одного з ресторанів міста, щоб дізнатися про умови та скуштувати деякі страви з меню. І ось збіг – саме там вечеряла Кіра зі своїм чоловіком.
Коли Богдан побачив їх, у нього завмерло серце. Марина щось там щебетала, але він її не слухав. Він дивився на Кіру – таку веселу, живу, і шалено ревнував. Адже поруч із нею сидів інший чоловік, який її чіпав і обіймав.
– Там моя знайома, ходімо, привітаємось, – перебив він Марину.
Він практично потяг свою наречену за руку до столика, де сиділа його колишня зі своїм чоловіком.
Кіра його помітила. Помітила поряд із ним і розгублену дівчину.
– Скільки років, – промовив Богдан, з ненавистю дивлячись на чоловіка Кіри. – Вітання.
– Привіт-привіт, – відповіла Кіра. – Так, несподівано. Познайомся: це мій чоловік, Ігор.
Звісно, Богданові не сподобалося, що Кіра одразу позначила статус свого супутника. І він вирішив помститися тим самим.
– А це моя наречена Марина. Прийшли подивитися ресторан. Скоро весілля.
– Вітаю, – усміхнулася Кіра. – Щастя вам.
І відвернулася до чоловіка.
Весь той час, що Богдан сидів за столиком з Мариною, він не зводив очей із колишньої дівчини. Сподівався, що вона теж спостерігатиме за ними. Але, здавалося, що Кірі й справи нема до Богдана. Вона навіть жодного разу на нього не глянула, хоч би мигцем.
Натомість інтерес Богдана помітила Марина. Звичайно, вона не тішила себе ілюзіями того, що Богдан її шалено любить. Але й таке спостерігати було все ж таки вкрай неприємно.
– Хто вона? – Запитала Марина.
– Що? Ти про що? – неохоче перевів погляд Богдан на свою наречену.
– Та дівчина. Хто вона така?
– Так, знайома…
– Не бреши, – мало не плачучи, попросила Марина.
– Гаразд. Моя колишня. Чи задоволена? Ми розлучилися півтора роки тому, а вона вже собі мужика знайшла і навіть вийшла заміж!
– І як давно вона вийшла заміж? – спокійно спитала Марина.
– Місяць тому, – не замислюючись, відповів Богдан.
– І після цього ти мені зробив пропозицію? – Здогадалася вона.
— Ну, начебто, — зніяковів Богдан.
– Скажи чесно, а ти взагалі на мені одружуватися хочеш? Чи ти зробив це, щоб помститися своїй колишній?
Очі Богдана забігали. Він не знав, як відповісти на це запитання.
– Та яка різниця! – Зрештою, буркнув він.
– Велика.
Марина зачинила меню і пішла з кафе. А потім зібрала свої речі та поїхала від Богдана, хоч це було й непросто. Все ж таки вона його дуже любила.
А Богдан лишився сам. І його найголовнішою розвагою було вивчення соцмереж Кіри. Він так сподівався, що вона розлучиться і згадає про нього. І тоді вже Богдан не прогавить свого шансу. Головне, зачекати.