Часом я запитую себе: яким чином така прекрасна людина, як мій чоловік, походить від такої нетактовної та нахабної жінки? У моєму Богдані було все: ввічливість, розум, краса, доброта і багато чого іншого. Але, звичайно ж, мінус був присутній – його мама, яка завжди знала все краще за всіх і навчала інших, як треба жити.
З чоловіком ми познайомились на моїй роботі. Я була вихователем у дитсадку, куди ходила і моя чотирирічна дочка Ксюша, але вже в іншу групу. Коли я набирала нову групу дітлахів, був один особливо добрий і балакучий хлопчик, якого завжди забирав тато. З цим чоловіком ми спочатку просто спілкувалися як вихователь та батько. Але одного разу ми розмовляли.
— Здрастуйте, Богдане В’ячеславовичу, ваш Сергійко сьогодні відзначився, — ділилася я новинами з батьком дитини. – У вас росте справжній лідер. Допомагає мені збирати дітей, кожному допомагає. Він практично моя права рука.
— Як здорово, — посміхався Богдан. — Я дуже радий, що мій син починає проявляти себе, бо йому було трохи важко якийсь час.
Я бачила, як чоловік трохи поник і задумався, але щиро радів моїм словам.
– Вибачте, якщо це не моя справа. Але чому Сергію було тяжко? — поцікавилася я.
Я з дитинства була цікавою, а з моєї професії намагалася дізнатися більше про дітей, щоб до кожного знайти свій підхід.
— Так сталося, що мама Сергійка пішла від нас, — я уважно слухала чоловіка. — Вона спочатку не хотіла дітей, але так вийшло, що завагітніла. Я був на сьомому небі від щастя, бо завжди хотів велику родину і просто сподівався, що колишня дружина передумає. Але, на жаль, їй було надто важко доглядати дитину, і було видно, як вона не любить її. Якось я прокинувся, а дружини не було вдома. На столі біля ліжечка сина лежала коротка записка, в якій говорилося, що вона не здатна бути матір’ю, але впевнена, що з мене вийде чудовий батько. Більше я її не бачив із того часу і навіть не шукав.
— Ох, мені так шкода, що так сталося з вашою колишньою дружиною. Я частково розумію вас, адже мій колишній чоловік теж пішов від мене. Щоправда, він це зробив за пару місяців до моїх пологів. Отже, моя донька навіть не знає, хто її батько, хоча я намагалася познайомити його з нею. Вона йому просто не потрібна. Іноді я замислююся про людей, подібних до мого колишнього чоловіка і вашої колишньої дружини. Як можна відмовитись від своєї дитини? Просто перекласти відповідальність за неї на іншу людину і кинути безневинну дитину рости поза увагою одного з батьків.
— Згоден з вами, Арино Володимирівно.
– Можна просто – Арино, – я м’яко посміхнулася.
Богдан якимось особливим поглядом глянув на мене і сказав:
— Тоді, Арино, не хочеш сходити зі мною на вечерю завтра?
Я погодилася, і в нас із Богданом зав’язався бурхливий роман. Невдовзі після якогось певного періоду наші відносини почали розвиватися ще глибше. Ми ходили один до одного в гості, готували разом і навіть їхали разом з дітьми відпочивати на природу. Менше, ніж через рік, Богдан зробив мені пропозицію, і я була щаслива знайти такого чоловіка в особі Богдана. Наші діти були лише раді і називали один одного братом і сестрою, що дуже тішило нас обох.
Ми з Ксюшею переїхали до Богдана з Сергійком у трикімнатну квартиру чоловіка. А ще за півтора року народилася Софія – наша з Богданом донька. Усі були щасливі, а мрія чоловіка про велику родину збулася.
— Богдане, я мабуть поїду до села до бабусі, — попереджала я чоловіка. — Щось вона мені вже котрий день не відповідає на дзвінки, я дуже хвилююся.
– Звичайно Люба. Я заберу дітей із садка і погуляю із Сонею. Тільки обов’язково подзвони мені, як приїдеш у село.
Моїх батьків не стало ще до того, як закінчила школу, мене забрала до себе бабуся. Вона була для мене всім, моя добра та справедлива бабуся. Коли колишній чоловік пішов від мене, бабуся віддавала всю себе, аби допомогти мені впоратися з дитиною та продовжити навчання в університеті. Якби не бабуся, мені точно довелося б нелегко в цьому житті.
Моє серце боліло за неї, і я чула щось недобре, тому й зірвалася до села провідати бабусю. Коли я зайшла до будинку, то знайшла бабусю, що лежить у своєму улюбленому кріслі. Я одразу зателефонувала до Богдана і в сльозах сказала, що бабусі більше немає. Той попросив наших друзів доглянути дітей і з усіх ніг помчав до мене.
Я дуже довго сумувала за своєю бабусею, але була вдячна долі за те, що в моєму житті з’явився Богдан, який підтримував мене і брав на себе всі обов’язки по дому та догляд за дітьми, поки я оплакувала втрату.
Великий будинок бабусі залишився безхазяйним, адже я не могла переїхати до села через те, що роботи там просто не було. Та й було б складно зараз вирішувати проблему з переїздом у село, переведенням дітей у садок тощо. Ми з Богданом вирішили, що через деякий час продамо будинок, а на виручені гроші купимо побільше квартиру, щоб у кожного була своя кімната.
У Богдана з батьками було майже все гаразд. Його батько жив у іншій родині у місті на півночі нашої країни. Вони не так часто спілкувалися, але стосунки у них були цілком добрі. А його мама, Любов Іванівна, жила в селі за кілька кілометрів від нашого міста. Ми рідко їздили до неї в гості, тому що вона жила далеко, а в нас не було так багато часу і можливостей, щоб відвідувати її. Також і вона через свій вік не так часто приїжджала до нас у місто.
Мої стосунки зі свекрухою можна назвати нейтральними – ні добрі, ні погані. Хоча щоразу, коли свекруха приїжджала до нас, вона постійно намагалася все контролювати та всіма командувати. Ми досить часто з нею сварилися і сперечалися, бо я була вільною людиною і не любила, коли мені вказували, що робити і як виховувати дітей.
— Ну, як ти дитину тримаєш, Арино? — Звітувала мене свекруха. — Начебто двічі мама, а так і не знаєш. Дай покажу.
— Дякую, Любові Іванівно, але я знаю, як треба тримати новонародженого, — чинила опір я.
Свекруха закотила очі і не почала мені щось говорити. Вона не знала, чим ще себе зайняти, тому вирішила докопатися до іншої онучки.
– Ксюша, а ти чому свої іграшки не прибираєш? Повернись до своєї кімнати і наведи там порядок.
Моя донька злякалася такого натиску і притулилася до мене.
— Ми з дітьми увечері всі разом прибираємось. Там бардака немає, діти знають, що можуть вільно грати у своїй кімнаті, — я захищала своїх дітей.
— Ви зараз так привчите їх до безладу, а потім несамостійні виростуть. Он Ксюшині іграшки вже й тут валяються.
— Вони тут лежать тому, що ми з дочкою збиралися пограти після того, як я покладу дитину. Не шукайте проблему там, де її немає, Любов Іванівно.
Ще свекруха дуже любила діставати мене з приводу і без. Особливо це стосувалося дитячого харчування та ведення побуту.
— У вас що, пил взагалі не протирається, Арино? Діти дихатимуть цим брудом і захворіють.
— Де ви побачили пилюку? За вашими словами тут начебто кілька шарів. Та й взагалі у нас є графік, і щосуботи ми робимо генеральне прибирання.
— У вас троє дітей, Аріно. Сходи і протри пил, я поки що посиджу з Сонею.
— Не треба, Любові Іванівно. Вона не засне у вас на руках, а пил я протру тоді, коли настане день збирання.
Помовчавши лише кілька жалюгідних хвилин, свекруха знову знайшла привід, щоб мене потурбувати.
— Ти хоч годуєш дітей взагалі? У вас у холодильнику практично нічого немає. Одні макарони у шафі лежать.
Я тяжко зітхнула.
— Богдан зараз закуповується продуктами в магазині. Не треба так хвилюватися, у нас все під контролем.
– Ага, я бачу. Вам не вистачає твердої руки, щоб упорядкувати будинок. От якби я жила поряд, у вас такого неподобства не було б.
Я була рада, що свекруха жила далеко і не могла контролювати кожен мій крок. Замолоду Любов Іванівна працювала керівником, тому й перенесла свої командирські замашки у побутове життя. І добре б вона перенесла їх на свої обов’язки, так вона намагалася вчити мене та чоловіка, що не подобалося нам обом.
Чоловік розповідав мені, якою була його мама, коли він ще жив з нею. Йому й кроку не можна було ступити без її слова. Він не міг піти гуляти, якби не прибрав би весь будинок. І навіть якщо Богдан встигав усе зробити, мама вигадувала йому нові і нові завдання. А у підлітковому віці все продовжувала приймати за нього рішення.
Якось Богдан не витримав і після закінчення дев’яти класів поїхав у місто вчитися. Там він закінчив коледж і вступив до університету і весь цей час старанно працював, щоб прогодувати себе, аби не повертатися знову до будинку матері, де його обмежували у всьому.
Чоловік попереджав мене, що його мама може бути жорсткою та нахабною. Але я зрозуміла це лише пізніше, коли вона втрутилася у мої справи. Якщо бути точніше, це сталося через півроку після моєї останньої поїздки до бабусі. Я тільки-но отримала бабусин будинок у спадок.
— Здрастуйте, молодь, я до вас у справі, — вкотре приїхала до нас у гості свекруха. – Де Аріна?
— Привіт, мамо, — привітався Богдан. – Вона в нашій кімнаті.
— Доброго дня, Любо Іванівно, що сталося? – Я вийшла в коридор.
— Завтра покупці приїдуть на твій спадковий будинок. Хочу купити собі квартиру – Заявила мені свекруха
– Що що? – Я впала в ступор від такого розвитку подій.
– Ти мене погано чуєш? Завтра поїдемо з тобою до хати, яку ти від бабусі дістала. Я в селі своєму знайшла сімейку, яка дуже навіть зацікавлена у його покупці. А на ці гроші купимо мені квартиру неподалік вашої, щоб я могла стежити за тим, як ви тут живете і дітей виховуєте. А то надивилася я на вас, нічого без старших не можете зробити, все навперекос. Я наведу тут свої порядки.
Ми з Богданом переглянулись, і на наших обличчях було відображено весь спектр негативних емоцій. Я була приголомшена тим, як свекруха нахабно розпоряджалася моїм майном, не спитавши мене. Я розуміла, що в разі чого, я могла б опинитися на вулиці, якщо дозволю свекрусі зробити затіяне, а потім вирішила не вестися на її хитрощі.
— Ви, звісно, Любов Іванівно, молодець. Усе розпланували, привласнили собі мої гроші та вирішили просто поставити перед фактом, щоб я не встигла нічого вирішити? Знаєте що, мені все одно, як ви це зробите, але ви зараз подзвоните тим покупцям і скажете, що все скасовується.
— Це з якого такого переляку я це робитиму? На який тобі цей будинок? Аби просто так стояв?
— Ми хотіли самі продати його і купити побільше квартиру, щоб на всіх місця вистачило.
— Ви й так нормально у цій квартирі живете. Ось мій будинок уже старенький, доглядати все важче. Та й вам явно не впоратися без моєї допомоги. Давай, не неси нісенітниці, невістко, і завтра будь готова виїжджати.
– Ви мене не чули? Я нікуди з вами не поїду і продавати незрозуміло, кому теж не збираюся. І тим більше не збираюся витрачати виручені з дому гроші на те, щоб купити вам квартиру.
– Ти в якому тоні зі мною розмовляєш? Ти мене слухати повинна, я краще знаю, що треба робити. А ти лише нерозумна простушка, яка не має уявлення, як розпоряджатися такими справами.
— Мамо, що ти собі дозволяєш? — втрутився чоловік. — Ніхто не купуватиме тобі квартири. Аріна взагалі може витратити гроші з цього будинку лише на себе, бо це її спадок. А вона і так дбає про свою родину. Навіть про Сергія, який їй навіть не рідний син.
— Тобто ти, сину, не хочеш, щоб мати була поруч? З якого часу ти встаєш на бік якогось дівчати, а не приймаєш бік матері?
— Арина не якесь дівчисько, а моя дружина та мати моїх дітей. Усіх дітей. Це наша сім’я, і тільки ми вирішуватимемо, що нам робити з будинком, але точно не тобі.
— Ого, сину, я не чекала від тебе такої зради… Добре, я зрозуміла тебе.
Любов Іванівна взяла свої сумки та почала виходити з квартири. Насамкінець вона пробурила мене і чоловіка злим поглядом і крізь зуби процідила:
— Ти мені вже не син після такого. А я не твоя мати. Не хочу, щоб моє добре ім’я псувала така сім’я, як ви.
Я стояла в сльозах і затуляла рота рукою від безпорадності і такого потрясіння.
— Ти як, Ариночко, все гаразд? — турбувався чоловік.
Я розплакалася, адже мені було прикро за бабусю, яку я так любила. Я не могла дозволити відбутися плану свекрухи, яка явно недобре до мене відносилась і, очевидно, хотіла використати мою ситуацію так, щоб було вигідно їй.
Я була рада, що Богдан заступився за мене, адже він знав свою маму більше за всіх і розумів, яка вона. Любов Іванівна більше із сином не спілкувалася та заблокувала його номер телефону. Сама я відійшла від цієї ситуації досить швидко, але бачила, як Богданові було важко від того, що сталося.
– Я знайшов хорошу чотирикімнатну квартиру. Там усі кімнати просторі та кухня велика. Думаю, це ідеальний варіант.
Я подивилася на квартиру і дала свою згоду. Чоловік знову уткнувся в телефон, а я відчула деякий смуток та занепокоєння за нього.
— Любий, може, ти помиришся з мамою? Я ж бачу, як тобі боляче від того, що вона зреклася тебе. Я навіть уявити не можу, як тобі.
Богдан трохи сумно посміхнувся і притис мене до себе.
— Дякую, що турбуєшся про мене, але не варто. Так, мені не легко від усієї цієї ситуації, але я не шкодую, що став на твій бік. Якщо мати ні в грош не ставить тебе, значить їй начхати і на мене. Мудра і добра мати ніколи б так не вчинила зі мною та моєю родиною. Це її вибір, а мій у тому, щоб робити цю сім’ю щасливою.