На Карину чоловік підняв руку в її день народження.
Євген розлютився через гостей — вони прийшли саме в той момент, коли чоловік спав після нічної зміни.
Карині дуже соромно було перед сестрою та матір’ю, адже неприємна сцена сталася у них на очах.
А Женя у всьому звинуватив дружину:
— Я тобі дозволяв когось запрошувати? Що ти витріщаєшся на мене? Відповідай негайно!
– Жень, ну це мій день народження! Ти знав про нього чудово — мало того, що навіть не привітав, то ще й перед гостями зганьбив! Ти чого кинувся на маму? Що вона поганого тобі зробила?
– Тебе вродила! – сплюнув чоловік. — Нічого без мого дозволу сюди шастати!
Я працюю, як віл, додому приходжу відпочити і замість міцного сну я, по-твоєму, мушу розважати твою пришиблену маму і сестру?!
Мені що робити більше нічого?! Щоб більше тут не було нікого, зрозуміла мене?
Наступного разу розмова буде іншою — тобі мало не здасться, якщо не послухаєшся!
Серафима Георгіївна тверезо оцінювала шанси старшої доньки — вона чудово розуміла, що її Карина вродилась відверто негарною.
Дівчина не вийшла ні обличчям, ні фігурою — сприйняття дуже псувало око, що косило убік, ніс був непропорційно великим, долоні великими з короткими пальцями.
Карина й сама розуміла, що далеко не красуня, тож до двадцяти п’яти років поховала мрію колись вийти заміж.
Доля над Кариною все ж таки зглянулася, пославши їй Євгена.
Чоловік Карини був старший на цілих 7 років, інтелігентним вихованням не вирізнявся – любив рибалку, мат у мові вживав через слово.
Але Серафима Георгіївна і цьому була рада – майбутнього зятя жінка буквально носила на руках, та й Карина дуже старалася для коханого – всі його забаганки виконувала миттєво.
Власного житла у Євгена не було — він на той момент посварився зі старшим братом і той виставив його з батьківської квартири.
За право проживання в двійці, де мав частку, Женя не боровся — він залишився жити у Карини.
Серафима Георгіївна дочці ще на повноліття купила квартиру, щоправда записала її на себе, щоб уберегти наївну Карину від мисливців за чужим посагом.
Жили вони, не сказати, щоб тихо. Євген відзначався вибуховим характером — на дружину часто покрикував.
Але якщо Карина завжди його виправдовувала таку поведінку, то його не розуміла Маша. Молодша дочка Серафими Георгіївни бачачи, як зять зривається на її старшу сестру, приходила в сказ:
– Карін, ти чому дозволяєш йому на себе кричати? Невже ти його на місце не можеш поставити?
Де це бачено, щоб не зрозумій хто, якийсь бом.ж безпритульний безпородний поводився, як господар, у чужій квартирі?!
— Маша, зрозумій, Женечка на мене по справі свариться. Адже я справді винна — знала чудово, що в нього на горіхи алергія, але все одно додала волоських у салат.
Добре, що Женечка побачив, а якби спробував, то від набряку міг за кілька хвилин померти.
— Бач, який пан! – Злилася Маша. — А що, спокійно сказати про це не можна? Обов’язково кричати? Я б, Карино, на твоєму місці йому б таку ганчірку задала.
— Ти поки що незаміжня. – Усміхалася Карина. — От і не вмієш із чоловіками поводитися.
Терпіння, дорога, виявляти треба, шукати компроміс. Адже чоловік і до старості наречений — набридне йому буркотлива, вічно незадоволена дружина, він зразу собі нову знайде.
Євген дружину виховував регулярно – спочатку словесно, а потім і кулаками.
Карина за кілька років шлюбу майстерно навчилася маскувати синці на обличчі, і навіть тоді після чергового спалаху гніву Карина знаходила чоловікові виправдання.
Євген повністю придушив волю дружини — ніяких почуттів він до Каріни ніколи не відчував, просто сімейне життя для нього було зручним: є дах над головою, поряд покірна жінка, що постійно заглядала в рот, яка ставилася до нього, як до короля. Хіба погано?
Перед своїми друзями Євген постійно дружину принижував, відкрито кажучи, що живе з нею тільки через вигоду.
Рік тому Євген почав часто випивати. Робив він це більше від нудьги, додому йти зовсім не хотілося, адже його дружина ніколи не приваблювала.
Напідпитку Женя ставав агресивним — Карина п’ятий кут шукала, коли чоловік додому повертався у нетверезому стані.
Якось Женя сил не розрахував, і Карина потрапила до лікарні — ось тоді Серафима Георгіївна і забила на сполох:
– Не потрібен він тобі, дочко! — мало не плачучи, казала Карині мама. – Гони ти його в шию! Краще вже одній, ніж з таким!
Це ж треба, до лікарні він тебе довів. Правильно Маша казала — на гарматний постріл його підпускати до тебе не можна було.
Карино, доню, я тебе благаю, — подавай на розлучення, нічого доброго з цього шлюбу не вийде!
Карина і сама це розуміла, але панічно боялася залишитись сама. Кому вона, окрім Жені, буде потрібна.
Крім абсолютно непривабливої зовнішності, у Карини рік тому виявилися великі проблеми щодо жіночої частини.
Лікарі чесно її попередили, що шанси самостійно виносити та народити дитину, не перевищують кількох відсотків.
Все це наклало на жінку певний відбиток, тому вона й трималася за чоловіка руками та ногами.
Євген це розумів, тому нахабнився — у чужій квартирі вважав себе господарем, відбирав у дружини гроші, які вона заробляла, і витрачав їх на власні потреби.
Женю абсолютно не хвилювало, де Карина братиме продукти, і чим вона платитиме за комунальні послуги.
Євген теж працював, але оплату отримував відрядну — найчастіше додому гроші не доносилися, того ж вечора пропивались у компанії друзів.
Карина з лікарні виписалася та повернулася додому. Чоловік так жодного разу за весь час її не відвідав.
Карина Жені кілька разів дзвонила, але розмовляв чоловік з нею дуже неохоче:
– Додому коли? — невдоволено запитував Євген. — Довго я в цьому бардаку житиму? До речі, полі.ца.я.м нічого не сказала? До лікарні, мабуть, приходили, розпитували?
– Не сказала. — тихо відповіла Карина. — Скоро випишуть, принаймні лікар так сьогодні сказав.
Жень, до мене приходила сусідка Люся. Вона сказала, що ти жінку приводив, доки мене нема.
Євген крізь зуби чортихнувся:
– Здала все-таки!
— Ну, і кому ти віриш? Люсьці?! Та вона тобі заздрить, бо без чоловіка живе.
Вона до мене знаєш, скільки разів підкочувала? Не вір – нікого я не приводив! Брехня все це.
Давай, швидше повертайся, я втомився яєчнею харчуватися.
Карина чоловікові повірила. Справді, не міг він їй змінити, мабуть, Люська із заздрощів наклеп на нього наводить.
І тільки повернувшись додому, Карина зрозуміла, що не брехала сусідка — гостя під їхнім подружнім ліжком залишила свою нижню білизну.
Ось тоді в Карини і почали з’являтися думки про розлучення. З кожним днем вони міцніли.
Жінка, дивлячись на всмерть п’яного чоловіка, що матюкається, думала, що, напевно, дійсно бути однією, лягати спати тоді, коли захочеться, витрачати гроші, зароблені тяжкою працею, на себе, не боятися повертатися додому.
Зрештою, точку у відносинах із Євгеном Каріна поставила на свій день народження.
Цього року їй виповнилося 35. Звісно, хотілося б відзначити ювілей із розмахом, але можливості не було.
Женя, як завжди, відібрав у неї всю зарплату. На продукти на святковий стіл довелося просити у борг у магазині біля роботи.
Карина вранці прокинулася у гарному настрої. Їй снився прекрасний сон – у ньому Женя тверезий і несподівано уважний дарував їй величезний букет ромашок, її улюблених квітів.
— Може й справді щось піднесе? — усміхнулася сама собі Каріна. — Принаймні хоча б у день народження, мабуть, не нап’ється і не влаштує скандал.
Карина на роботу не пішла, відпросилася у начальства наперед. Вона весь день готувала, наводила лад у квартирі, чекала на прихід матері, сестрички та подруги.
Гості були запрошені на сьому. О шостій вечора зазвичай повертався з роботи чоловік. Але він сьогодні й не планував зраджувати своїм звичкам — Євген додому повернувся в сильному напідпитку, злий і без букета.
Облаяв дружину, що чекає від нього привітань, Женя завалився спати. Карина розплакалася — їй несподівано стало шкода себе.
— Ось прокинеться і вижену! – Пообіцяла вона сама собі. – Досить з мене! Стільки років живемо, а він досі не може запам’ятати, коли мій день народження.
Навіть букета квітів я не заслужила? Права мама, краще старість зустріти на самоті, ніж разом із ним.
Гості прийшли вчасно. Сідаючи за накритий стіл, жінки тихенько розмовляли та обговорювали якісь новини.
Карина приймала поздоровлення, як раптом несподівано в кімнату вбіг Євген і закричав:
— Чого розкудахталися? Відпочивати мені заважаєте! Ану пішли геть звідси! Хіба вас запрошував?! Що розсілися? Ану швидко на вихід, поки за шкірку, як кошенят, не вивів!
Євген рушив на тещу. Карина перегородила йому шлях, чоловік дружину на розмах ударив по обличчю і замахнувся на Серафиму Георгіївну.
Марина, подруга Карини, схопила Машу та Серафиму Георгіївну, витягла їх із квартири. Карина залишилася наодинці з розлюченим чоловіком.
Кілька разів додавши дружині для профілактики, Євген пояснив:
— Щоби без мого відома сюди нікого не запрошувала! Я вдома нікого бачити не хочу, зрозуміла? Мене твоя матуся дратує, а Машка до нервового тику одним своїм виглядом доводить!
Карина спочатку пояснювала по-доброму, а потім перейшла на крик:
– Йди звідси! Я втомилася від тебе! Іди, дай мені жити спокійно! Не потрібен мені цей шлюб, розумієш? Мені без тебе буде краще!
– Та ще чого? — нахабно посміхнувся Євген. — Тобі треба, ти й іди! А мені тут добре – мене все влаштовує! Не позбавишся ти тепер мене, Карино, весь час я буду поруч. Як то кажуть, нас з тобою розлучить тільки диво.
Маша за півгодини повернулася. Поруч із нею стояв її юнак і двоє поліцейських.
Побачивши правоохоронців, Євген злякався і відразу почав виправдовуватися:
— Та кому ви вірите? Жодної бійки тут не було. Все було добре — не знаю, чого вони схаменулися і втекли. А із дружиною ми живемо мирно. Так, Каринко? Ну, відповідай, чого ти мовчиш?
Євгена забрали до поліції. Маша вмовила сестру написати на нього заяву.
Карина подала на розлучення. Євген ще кілька місяців приходив до неї в квартиру, погрожував, вимагав до нього повернутись, але Карина навіть двері не відчиняла.
Більше виходити заміж виснажена сімейним життям жінка не планує – гіркий досвід ще не скоро забудеться.