— Йому не місце у нашому домі. Я більше не збираюся терпіти цього піжона. Нехай сьогодні ж забирається до біса! Або я за себе не відповідаю!
— Василю Петровичу, відпустіть. Мені боляче! — злякано вигукнула Інга. – Що ви собі дозволяєте?
Свекор осікся і зрозумів, що перегнув. Чоловік відпустив невістку і вже додав спокійним голосом.
— Інго, він тут чужий. Ні в що не ставить наші порядки. Він нас усіх постійно висміює, критикує, вихваляється своїми успіхами… Ми його не запрошували і не хочемо з ним жити!
— Василю Петровичу, але він мій брат. Я його 15 років не бачила. Він приїхав лише на тиждень. Ви ж знаєте, що він у Києві проїздом. Він приїхав до мене, а не до вас. — Інга вибігла з коридору, де її підловив свекор.
— Я живу з чоловіком у вашому домі. Ви самі наполягли, щоб я здавала свою квартиру та переїхала до вас. Він приїхав до мене. — Інга увійшла до вітальні.
— Ви хочете, щоб він поїхав у готель? Ну, тоді я на тиждень поїду разом з ним. — Невістка обійшла стіл і зайняла оборонну позицію на випадок, коли свекор захоче її знову схопити.
Василь Петрович зам’явся. Чоловік звик, що Інга завжди під контролем. Він дуже не хотів, щоб брат віддалив її від його сина або заразив невістку своєю непокорою.
Відпускати Інгу на тиждень із братом було ще гірше, ніж залишати непроханого гостя в хаті.
— Розберися з ним… Хамства та неповаги я не зазнаю. Реально спущу зі сходів. — буркнув свекор і вийшов у сад.
— Братику, як ти? — Інга увійшла до кімнати, де зупинився Максим.
— Добре, майже закінчив роботу… — Чоловік відірвався від комп’ютера і привітно глянув на сестру.
– Як же ти виріс? Досі не віриться, що мій молодший брат став таким дорослим. — Інга підійшла до Максима і погладила його по волоссю.
— А пам’ятаєш, як ми в дитинстві так далеко виїхали на великах, що нас потім шукали з поліцією? – Брат весело подивився на Інгу?
– Тоді ще була міліція. – посміхнулася Інга. — Так, вуха горіли знатно.
— А пам’ятаєш, які ми курені будували? І які снігові баталії влаштовували? — Інга сіла поряд із братом. – Давай сім влучних спогадів.
— Черги до магазину за олією.
— Касету, яку ми перемотували олівцем.
— Тарзанка та кропива на річці.
— Фотоапарат, який одразу роздруковував фотки. Пам’ятаєш, які смішні пики ми корчили?
Брат і сестра весело дивилися один на одного і почали згадувати найкращі моменти з дитинства.
— Картонка та крижана гірка.
— Гидкий голос перекладача.
— Мамині пироги… — додав Олег і замовк.
Після смерті матері він з батьком поїхав до Житомира, а Інга залишилася з бабусею матері в Києві. Трагічна втрата на п’ятнадцять років розділила двох дуже близьких у дитинстві людей.
У цей момент до спальні вбіг чоловік Інги, Петька.
— Кохана, а ось ти де? А я весь дім обшукав… Допоможи мамі з салатами… А я з татом піду вогнище робити! — випалив Петро і зник за дверима.
— Мені здалося, чи в нього в руці була банка пива? — Максим запитливо глянув на сестру.
– Так, тобі не здалося. – Інга важко зітхнула. — Петя місяць тому втратив роботу і переживає…
— А він знає, що алкоголь тільки посилює тривогу, а не вирішує проблему? — Максим пив лише кілька разів на рік і до спиртного завжди ставився скептично.
— Ну, його теж можна зрозуміти… Він уже на двох співбесідах був. І скрізь відмова… — Інга похитала головою.
— Що за місяць дві співбесіди? — Максим посміхнувся.
— Я пам’ятаю, сестричко, коли я ще давно працював на всяких дядечків, я теж втратив роботу… Так у мене щодня було по три співбесіди… Я так наполегливо шукав роботу, що вже за тиждень знайшов найкращий варіант… — додав Максим та закрив комп’ютер.
Максим пішов допомагати Василеві Петровичу та Петьці з мангалом, а Інга вирушила на кухню до свекрухи, Олени Львівни.
— Максе, ти, мабуть, востаннє шашлики в дитинстві готував? — Василь Петрович посміхнувся і здивовано глянув на чоловіка. — Хто ж у білих штанах та до мангалу підходить?
— Василю Петровичу, я вмію не бруднитися. Все гаразд, з чим допомогти? — Максим привітно посміхнувся.
— Це ти зараз натякаєш, що ми з батьком не можемо акуратно приготувати шашлик? — Петя ковтнув пива і невдоволено глянув на брата дружини.
— Петре, я ні на що не натякаю. Я високо ціную вашу гостинність. І мені цікаво познайомитись із вашою родиною. Я тут просто спостерігач, котрий готовий допомогти. — Петя підійшов до чарки з полінами і взяв найбільше поліно.
– Я можу або похвалити вас, якщо мені щось сподобається, або просто промовчати. — Максим незворушно поставив поліно на пень і взяв сокиру.
— Теж мені спостерігач… Ми тобі не піддослідні кролики. — буркнув Петро і знову жадібно присмоктався до банки пива. — Іди у себе вдома досліди став.
— Обережно, спостерігаче, палець собі не одрубай. — в’їдливо додав отець Петра.
— Я ж вам кажу, у мене з обережністю все гаразд. — Максим замахнувся і з одного удару розколов поліно на дві частини.
— Прям Геракл… — Василь Петрович з усмішкою глянув на Максима і перевів погляд на сина.
Петько, а ну-но, покажи гостю, як треба колоти дрова… — Скомандував Василь Петрович.
– Дай сюди! — Петро вирвав сокиру з Максимових рук, схопив поліно і з важливим виглядом поставив його на пень. Петро замахнувся і… Сокира ображено застрягла в поліні.
— Ах ти… — Петро вилаявся і замахнувся сокирою. Разом із поліном сокира різко вдарилася об пень. Поліно з тріском розкололося. Одна із частин відлетіла в ногу Василю Петровичу.
— Ну ти , Петю, що батька ганьбиш… — Василь Петрович схопився за роздерту гомілку. — Дай горілку, продезінфікую.
Петро подав горілку, Василь Петрович спочатку продезінфікував своє нутро, зробивши два жадібні ковтки. А потім, змочивши пальці трьома краплями горілки, провів рукою по рані.
— І зараз лише з десять годин ранку… Такими темпами до обіду вони вже точно накидаються. — подумав Максим і, розколовши ще три поліна, повернувся до будинку провідати сестру.
Інга допомагала на кухні Олені Львівні. Готувала салати.
— Давай швидше. На обід приїде сестра Петі, Глаша, з чоловіком. Потрібно від душі приготувати, щоб із-за столу підвестися не змогли. — бурчала свекруха.
— А ти що на кухню прийшов, Максиме? Нам не треба, щоб нас відволікали. — Свекруха кинула на чоловіка невдоволений погляд.
— Заважає лише той, хто не хоче допомогти. І той, хто не знає, як допомогти… — Максим узяв у руку картоплю. – Що потрібно зробити? Хочете, картоплю почищу?
— Гаразд, назвався грибом, лізь у кошик. — Свекруха простягла Максимові мішок із картоплею. – Тільки зрізай акуратно. Це у тебе грошей кури не клюють, а в нас кожна картоплина на вагу золота.
— Олено Львівно, давайте розслабтеся, а я вам перед від’їздом організую річний запас картоплі. – Максим посміхнувся, засукав сорочку і відкрив кран з водою.
— Не потрібні мені твої подачки… Просто чисти акуратно. — буркнула свекруха.
— Інго, зганяй у магазин і купи оливок. Я казала вчора Петьці, але мій балбес знову забув. Ти розумніша за нього будеш. Не скрізь, звісно, але з оливками впораєшся… — Свекруха перервала напружене мовчання на кухні.
— Ви так розмовляєте з моєю сестрою, наче вона дурна. — Максим викинув очищення у відро для сміття і суворо подивився на Олену Львівну.
— Твоя сестра живе у нашому домі. Цього достатньо, щоб вона допомагала нам із домашніми справами. — зарозуміло відповіла Олена Львівна, висипавши в миску заготівлю для олів’є.
— Одна справа допомагати, а інша — знецінювати особистість людини. — Максим похитав головою. — Інго, ходімо, складу тобі компанію.
Брат і сестра йшли курною дорогою в бік магазину.
— Сестричка, а ти не думала звалити від цієї безглуздої родини? — Максим першим почав розмову.
— Дітей Бог вам з Петею не посилає, ставляться тут до тебе як до прислуги… Я це ще вчора за вечерею зрозумів, коли Петько та його батько стали грубо тобою командувати… — Максим штовхнув камінь і подивився на сестру.
— Якщо чесно, я останній місяць тільки про це й гадаю. У цій глушині навіть поговорити нема з ким. Усі подруги залишилися в Києві… А так бачиш… Квартиру я здала, працюю дистанційно… От і стирчу вже півроку в їхньому заміському будинку. — Інга грюкнула на шиї мошку і зупинилася.
— Ти знаєш, коли ми жили з Петею у Києві, він був нормальним. Принаймні не сперечався зі мною, допомагав, дбав… А як до мамки переїхав так, почалося… Наче підмінили… Та ще й запив із цим звільненням. – Інга на секунду задумалася, а потім додала…
– Він і їхати не хотів, але свекруха заладила … “Я старенька, багато хворію … Важко мені, свекор не справляється …” – Інга важко зітхнула.
— Сестричка, на щастя чи, на жаль, відкрию тобі великий секрет. — Максим став навпроти Інги.
– Твій чоловік ніколи не був нормальним. Або він просто не допустив би такого повороту подій. — викарбував Максим.
Інга замислилась і разом із братом продовжила подорож до магазину. Брат і сестра навіть не здогадувалися, який жорсткий поворот подій чекав на них під час обіду.
— Це не ті оливки, я ж сказала без кісточки! — випалила Олена Львівна, коли невістка простягла їй банку.
— Олено Львівно, ви не уточнили, які оливки. Я сам чув, що ви просто сказали купити оливки. — Максим втрутився у розмову.
– Ой, ну вас. — Свекруха махнула рукою. – Накривайте вже на стіл. Аркадій із Глашею вже паркуються.
Настав час обіду. Як і припускав Максим, Василь Петрович та Петько вже встигли напитися. І п’яними свинячими очима зиркали на всі боки. Сестра Петі, Глаша, яка приїхала з Одеси на недільний обід, забувши про чоловіка Аркадія, закоханим поглядом пожирала Максима.
— Максиме, а ти що не п’єш із нами? — Через десять хвилин після початку трапези Василь Петрович здивовано виявив, що непроханий гість так і не доторкнувся до чарки.
— Одна справа сестричка твоя… Все ніяк не може завагітніти… Зрозуміло, що їй не варто підривати і так підірване здоров’я. Але ми всі тут міцні… Ти не п’єш із нами. І нам усім якось недушевно… — втрутилася свекруха.
— Василю Петровичу, Олено Львівно! — Максим глянув на батьків Петі. — Повагу та душевність склянками не вимірюють. У моєї сестри все гаразд зі здоров’ям… Повірте, вона п’є не тому.
— Це що, ти натякаєш, що з нашим Петькою щось не те? — випалила свекруха. — Ти хочеш сказати, що це через нього твоя сестра ніяк не може завагітніти?
— Ти назвав мого сина бракованим? — обурився Василь Петрович. – Я тебе зараз зі сходів спущу!
— Я ні на що не натякаю і нікого не називаю. Просто якщо люди поважають один одного або якщо їм добре і весело проводити час… Для цього необов’язково пити. — спокійно відповів Максим.
– Фу! — Це хтось не досмажив шашлик? Чому в мене гумове м’ясо з кров’ю… — Глаша скривилася… — Петре… Це справа твоїх рук?
— Та цей Максим увесь час заважав, крутився довкола! — Петя сердито глянув на брата дружини. — Вічно від цих багатіїв одні проблеми.
— Взагалі Макс повернувся в будинок, коли ви ще навіть багаття не розвели. — Сестра жваво заступилася за брата.
— Знайшла кого захищати. Дружина має бути на боці чоловіка. Куди чоловік, туди і дружина. Чоловік завжди правий, навіть коли він не правий. — викарбувала свекруха.
— Твій брат ще шахрай. Мабуть, вкрав свої мільйони. — Зневажливо додала жінка, якій чотири келихи червоного вина швидко розв’язали язика.
— От-от… Усі багаті злодії. Не можна працею праведною стільки заробити. – додав Василь Петрович, поправивши майку на череві.
– Так, не смійте звинувачувати мого брата! – Інга встала з-за столу.
– Він чесний підприємець. І свої компанії з нуля збудував. — Інга в сказі подивилася на свекра.
– Інго, сядь. Досить, дістала вже. — Петро гаркнув на дружину.
— Сестра, збирайся. Твій досвід життя у цій сім’ї закінчено. Я забираю тебе до Києва. — Максим підвівся з-за столу.
— Ти маєш рацію, брате. Настав час мені поїхати. — Інга схвально подивилась на брата. – Піду збирати речі. Виклич таксі.
— Я не залишусь у будинку, де мене не шанують. – Інга подивилася на Петю колючим поглядом. — Я тобі тиждень тому казала, що, якщо ще раз на мене крикнеш, я піду.
— Глаша, годі дивитися на цього Максима. — Аркадій грюкнув рукою по столу. — Думаєш, я не бачу, як ти дивишся на нього.
— Пригод захотілося? Я тобі зараз влаштую пригоди. Не подивлюся, що тут твої батьки. — Аркадій перевів свій погляд, що заплив від горілки на Максима. — Я влаштую йому таких пригод, що рідна мати не впізнає.
— Не смій чіпати мою матір. Я розумію, що ти зараз п’яний, але якщо ти ще щось скажеш про мою матір… Ти про це пошкодуєш. — тим самим спокійним голосом відповів Максим.
— Я повернувся б того дня, коли тебе зачали, і дав твоєму батькові якісніші засоби контрацепції… — Саме таку думку матом промовив Аркадій.
Чи знали Аркадій, що мати Інги та Максима трагічно загинула… На той момент це не мало значення. У будь-якому разі, такі слова точно не варто було говорити… Особливо Максиму, який багато років займався спортом… І був тверезим…
А Пете в цей момент не варто було штовхати дружину, яка мовчки проходила повз свою кімнату збирати речі. І вже тим більше не варто було називати її худобою та іншими лайливими словами.
Такого Максим точно не міг вибачити. Таке Максим не пробачив би навіть найближчому другу…
Обід було закінчено. Василь Петрович, Петька та Аркадій один за одним вирушили у глибокий нокаут. Олена Петрівна та Глаша замкнулися на кухні і несамовито верещали звідти.
Інга з космічною швидкістю зібрала речі, документи і за десять хвилин уже сиділа в таксі з братом.
– Я зняв нам люкс у центрі міста. В одному з найкращих готелів. Місяць поживемо там, доки з’їдуть твої орендарі. Саме допоможу тобі з розлученням. — Максим відклав телефон і посміхнувся до сестри.
— Один-один… — посміхнулася Інга.
– В сенсі? — Максим усміхнувся у відповідь.
— Пам’ятаєш, у дитинстві тебе хотіли побити старші хлопчаки на дачі? А я взяла гілку, що горіла, і налякала їх. – Інга підморгнула братові.
— Точняк, згадав. І справді, один-один. — Максим засміявся.
— Ти знаєш, сестричка, я якраз планував відкривати новий офіс своєї компанії. Хотів спочатку в Празі, але… Тепер думаю, що я, мабуть, затримаюсь у Києві. — весело додав чоловік.
Інга розлучилася з Петею і викинула його з голови, як страшний сон. Через рік вона вийде заміж за найкращого друга брата, який переїде із Вінниці до Києва. А ще за рік народить двох чарівних близнючок. У Інги все буде добре.
Заяву на Максима Петро писати не став. І інші учасники бійки також не стали. Ще того вечора їх на випередження відвідав дуже досвідчений юрист Максима, який за щасливим збігом обставин проживав у Києві.
Веніамін Матвійович був справжнім професіоналом своєї справи і дуже зрозуміло пояснив, що найкращий варіант… Це забути Інгу та її брата. І запити образу горілкою.
Петя залишився з матір’ю. Після місяця безпробудного пияцтва мати влаштувала його на вахту. Кажуть, він проносить у пакеті з-під соку горілку та тихенько п’є маленькими ковтками, доки ніхто не бачить.
Про нові відносини Петя поки що не думає. Каже, що зараз треба допомагати мамі. І що по дому справ вище за дах.
Інга їхала в таксі і гадки не мала, що життя поверне саме таким чином. Вона міцно обіймала брата і дивилася у вікно на яскраве сліпуче сонце.