Тамара повернулася додому притихла, зняла свій вихідний костюм, повісила його на плечі в шифоньєр і почала дзвонити синові.
– Привіт синку. Даремно ти не приїхав на весілля друга. Ванюшка молодець, став одруженою людиною, не те, що ти, носишся як молодий козлик. А як наречену свою показав, то ми всі й ахнули. Яка ж вона писана красуня, ну треба ж, схопив жар-птицю!
Андрій тільки посміхнувся:
– Наречену ту, випадково не Вікою звати?
– Вікою, так. А ти що її знаєш?
– Як не знати. Вона ж моєю колишньою дівчиною була. Тому я й не приїхав, щоб не бентежити молодих. Раптом наречена біля вівтаря відмовилася б заміж йти. Дівчата, вони такі, манірні. Що я своєму ворог?
Почувши таке, Тамара притиснула телефон до вуха:
— Що ти таке кажеш, балакуне?
— Я взагалі не брешу. Іван у курсі переваг Вікторії, вона ж ходила за мною по п’ятах, цілий рік. І як п’явка прилипла. Я від її скигління втомився і познайомив її з другом, Ванькою. А вона заміж за нього пішла, на зло мені. Ну і дурна, я їй відразу казав, вибач, у мене до тебе почуттів немає.
Тамару від почутого затрясло, вона закричала в трубку:
— Ти що здурів, таку дівчину впустив? Про мене ти подумав? Я ж на цьому весіллі заздрилася вся, серце в мене за тебе боліло! От би гадаю, таку дівчину моєму синові! Що ти накоїв! Та тут у нас півсела від заздрощів трясло, чи жарт, наречена міська прикотила. Це ж як Ванька примудрився, щоб серце розбити, справжнісінькій корінній городянці!
Тамара почула, як син Андрій засміявся:
— Ти що, мамо? Це ж треба дивно яка, міська наречена! Та їх тут хоч греблю гати, а хочеш, і я одружуся?
– Хочу! – Закричала Тамара.
Вона навіть очі заплющила і затупала ногами.
— Добре, чекай на звістку, — повідомив син.
Тамара опустилася на стілець і схопилася рукою за груди. Щось їй навіть стало погано.
«Чому в мене такий недалекоглядний син?» – подумала вона. — Мені ця Віка так сподобалася. У неї личко дитяче, губки бантиком і одягнена немов дорога лялька. А батьки у Вікі такі пристойні добрі люди, Їм так пощастило з ними поріднитися. Адже на їхньому місці могла б я, Тамара. І Віка називала б мене мамою. А як би мені заздрили всі! Ну Андрюшка, ну балбес, подружив!»
Але найбільше Тамарі не давали спокою слова нових родичів Ванюші:
— З радістю допоможемо молодим. І квартиру їм справимо, і дачу.
Ось як.
Тамара подивилася на свій будинок і засмутилася. Згадала вона про те, як поодинці ростила сина, як утискала себе у всьому, аби Андрюшка в достатку жив. Багатства та допомоги чекати ні звідки.
Ось і зараз син досі живе у студентському гуртожитку, хоч і закінчив інститут та влаштувався на роботу.
Що в сина у голові, чому не бачить вигоди? У Андрійка була синиця в руці, а він здурив. Ну нічого, справа наживна. Вже в чому Тамарі пощастило, то це в тому, що в неї м’який і слухняний син.
Тамара синові підкаже, направить хлопчика на справжній шлях, і до їхнього дому прийде свято. А наречену краще обирати із міських дівчат. Адже воно в місті краще жити, там більше перспектив.
Тамара ніколи вдома не сиділа. Чим життя в селі хороше, то це можливістю з ранку до ночі ходити в гості до всіх знайомих.
— Макарівна пішли, — зазирнула у двір Тамари сусідка, — Збирайся швидше. Кажуть, із лікарні нашу Наталю привезли.
Тамара копалася на городі, підв’язуючи томати. Сплеснула руками, ахнула і побігла мити руки, ледве потрапляючи ногами в калоші.
— Привезли, значить, батюшки мої. Ох не пощастило бабусі, зате вибралася.
— Живе. Тільки паралізована тепер лежить. Все одно сходимо відвідати, адже вона наша подружка.
Тамара нашвидкуруч переодяглася в чисте, дістала з холодильника два апельсини та гранат і побігла до будинку Наталі.
Там уже зібралося півсела. Чоловіки стали біля ганку в коло, обступили з питаннями Матвія, чоловіка Наталії. Той зітхав сумно і крутив головою:
— Так лежить, не рухається, сил немає. Коли з лікарні її виписали, лікарі сказали, що може бути колись і встане на ноги, чим чорт не жартує.
Жінки підійшли до ґанку, Тамара привіталася з Матвієм.
– Привіт Матвій. А син ваш де?
Несподівано Матвій злякався її питання. Він утиснув голову в плечі:
— Ромка? Він мені не син. Зрікся він своєї сім’ї.
Тамара ахнула і перехрестилася:
— Що ти таке кажеш, Матвію?
Матвій ще більше згорбив спину. І всіх присутніх словами вразив:
— А як мені ставитися до нього? Він мати хвору покинув заради дружини. Зазноба його, Христинка, заявила мені прямо в обличчя, щоб ми мовляв, не надумали на неї розраховувати. Вона тягати горщики і наймати доглядальниць для свекрухи не буде і Ромку не відпустить. От як!
Тамара довго осмислювала слова чоловіка.
Ромко був старший за Андрюшку на п’ять років, вдало одружився з міською жінкою. Та гарна собою, розумна і працює на добрій посаді. Ромко і сам далеко пішов, купили квартиру у місті, дві машини. І зовсім несподівано було почути, що Ромко став таким байдужим.
Тамара рушила до дверей, пройшла до хати. Побачене викликало в ній напад сліз: на ліжку посеред кімнати лежала господиня будинку, Наталя. Після пережитого інсульту її розбив параліч, вона схудла сильно, змарніла, волосся їй коротко зістригли.
Ні говорити, ні підвестися, ні підняти руку Наталя не могла.
– Наташка, а ти чого лежиш? – промовила Тамара. – Ми до тебе щодня ходитимемо, доки не встанеш.
Як страшно і гірко дивитися на хвору подругу. А ще більше Тамарі страшно стало через те, що в неї самої такий ризик інсульту є. Пам’ятається, завжди разом із Наталкою до лікарні ходили, щоби виписати таблетки від тиску. І ось такий страшний підсумок.
Увечері їй зателефонував син, Андрій.
– Мамо, у вихідні приїду в гості, чекай. І наречену привезу, Аврору.
Тамара видихнула подив:
— Кого?
— Аврору, це таке ім’я. Аврора Костянтинівна, мам.
Тамара не мала настрою жартувати.
– Синку. Ти що, сприйняв мої побажання всерйоз? І що, зібрався одружитися?
— Ну я ніби не поспішаю. Це ж ти щоразу просиш невістку. Міську, зауваж. Так ось, Аврора народилася у місті та виросла. Вона навіть має свою квартиру. Вона дуже перспективна, мамуль. Все як ти просила.
Тамара похитала головою:
— Ні, Андрійку. Нічого чути не хочу про міські дівки, сину! Вони всі там холодні та жорстокі. У них тільки гроші та кар’єра на думці. А живі люди для них пішаки!
Андрій був спантеличений постійно мінливим настроєм матері.
Всю ніч Тамара пролежала без сну. Вона дивилася в темряву повними сліз очима, включала світло, вимірювала собі тиск і дивувалася високим цифрам, пила пігулки і знову ревіла. А до ранку вже була твердо впевнена в тому, що не допустить, щоб син Андрій, одружився з міською дівчиною.
Немає у місті душевних людей. Настав час замислитись про майбутнє. Що, як і Тамару наздожене незавидна доля її подруги і вона теж зляже в ліжко? Чи стане невістка її шкодувати, чи захоче дивитися за нею? Чи не стане налаштовувати Андрія здати хвору матір до закладу для людей похилого віку?
Наступного дня Тамара пішла у гості до Лисових.
Лисові ці жили на краю села. Славилися ця родина тим, що жили дуже дружно, хоч і бідно, у вдови Лариси дві доньки, Маша та Надя. Хазяйка, Лариса Лисова була рада візиту гості, посадила її за стіл, скомандувала дочкам подати чай.
Тамара уважно подивилася на обох дівчат, подумки їх оцінила. Підсумувала, що краси в них немає, фігурами теж великі, як і мати. Натомість, шанобливі та скромні.
Тамара придивилася для Андрійка «молодшеньку». Надії вже двадцять три, найкращий вік для заміжжя.
— А я гостинці принесла, бабусю, — посміхнулася Тамара.
Лариса з дочками дбали про бабусь.
Одна з них була свекруха Лариси. І незважаючи на те, що Лариса давно вдова, свекруха досі живе з нею. А окрім неї живуть бабуся Лариси та стара тітка Альбіна.
Лариса супроводжувала гостю до старих. Василина Павлівна спала, сховавшись шаллю, у невеликій кімнаті в ліжку. Тамара прискіпливо розглянула її з ніг до голови, помітивши все: і чисті шкарпетки на ногах, і акуратно стрижені нігті, волосся.
Оглянула кімнату, в якій мешкали бабусі, запаху ніякого майже не відчула, у кімнаті тепло та світло, ліжка заправлені чистою постільною білизною.
Другу бабусю виявили у кріслі біля вікна, вона читала книгу і ледве впізнала Тамару.
Виглядала вона також ситою та задоволеною, одягнена була у все чисте. Третя бабуся гуляла у дворі, сиділа там на лавці під яблунею. Тамару вона обійняла, поговорила з нею. Поговоривши, гостя переконалася, що жінка задоволена своїм життям тут.
Після побаченого Тамара зауважувала Лисових і кинулася в іншу крайність, вона вирішила сина одружити з Надею.
Після того як Тамара покинула гостинний будинок Лисових, Лариса вийшла до дочок і прошепотіла їм:
— Бачили? Сватати вас прийшли. Тільки не знаю, кого з вас попросять обох, схиляюся до думки, що заберуть Надю. Бо її синові двадцять три роки. А Машка у нас старша на пару років. Так що ти Надюш, щастя своє не проляскай віями і дивися в обоє.
Дві сестри глянули одна на одну.
На обличчі Наді розлився рум’янець.
Щойно мати вийшла з дому, Маша кинулася на сестру:
— Чого посміхаєшся, гадино? Чому думаєш, що він вибере тебе, а не мене?
…З дому Лисових вибігла Надія, за нею гналася з усіх ніг Марія, розмахуючи шваброю в руках. Надя бігла босоніж, у чому була, вона голосно кричала, сестра загнала її в город і зачинила хвіртку за нею.
— От і сиди там, гадюка! Тільки спробуй висунутись!
Андрій приїхав на вихідні допомагати з городами. Як мати і веліла, про міських дівчат він геть-чисто забув. Та й поклавши руку на серце, він не горів бажанням одружитися.
— Мамо, я вирішив, що ну їх, цих дівок. Ну не хочу я одружуватися. Мені всього двадцять три і я молодий і хочу пожити один.
Тамара головою кивнула:
— Молодець, сину. А тепер тримай, — засунула вона йому в руку коробку.
– Що це? – зважив він її в руці. — Важка.
– Це подарунки для нареченої.
– Якої ще нареченої?
Син був приголомшений звісткою про нове блаженство матері, Надії Лисової.
– Надька?! Та на яку вона здалася? — здивувався він.
– Не сперечайся зі мною. Я сказала Надька, отже, Надька.
Андрій вважав за краще з матір’ю не сперечатися і йшов слідом до будинку Лисових. А там був справжній передвесільний переполох, дим стояв коромислом. Наречена з невеликим фінгалом на обличчі вийшла до гостей подавати чай.
А потім були розмови до темряви, і вигнали на прогулянку Надю з Андрієм, потім Тамара відлучилася на хвилинку, щоб підслухати розмову сина з майбутньою нареченою.
— Надюш, у мене така заповзятлива мати, ти на неї не дивись, — почула Тамара виправдання Андрія. — Вона замучила мене своїми примхами. То просить вчитися і сім’ю не заводити, то раптом каже, що хоче невістку із міста. Я давно вже до її заскоків звик. І знаю, що вона спалахує як сірник, а потім так само швидко тухне. Так що я живу з нею, як на вулкані, і ставлюся з гумором. Все одно буде так, як я сам хочу. Ось вона вбила в голову, що я маю на тобі одружитися. Ти мені скажи, тобі так охота заміж?
– Ні, – після невеликої паузи відповіла Надя. — Я взагалі хотіла б вільною бути. Але мене мама нікуди не відпускає. Мені б виїхати подалі з дому, щоб не бачити більше мамку, сестру і стареньких, яких мені доводиться доглядати.
— А чого у вас так багато бабусь?
— Так, це у мами такий бізнес. Вона тягне додому самотніх стареньких, щоб доглядати за ними, заради можливості отримувати їхні пенсії. Ти б знав, як я хочу втекти, куди очі дивляться, хай мати сама дивиться за своїми бабусями. А то спантеличила ними нас із Машкою, а сама тільки користується грошима.
— Слухай, Надя, — після хвилинної мовчанки заявив Андрій. – Я можу тобі допомогти. Ти свої речі збери та поїхали зі мною до міста. У мене там купа знайомих є, знайдуть тобі швиденько роботу та житло на перший час.
— Я від такої допомоги не відмовлюся, — погодилася Надя.
– Значить домовились. Тільки давай одразу обговоримо: нічого особистого. Я одружуватися з тобою не хочу і не буду, не плекай хибних ілюзій. І взагалі забудь, що тобі мама моя наплела.
Тамара повернулася додому затихла. Після підслуханої розмови молодих, вона довго приходила до тями. Ось ті на, і Надюша виявляється, втомилася від старих, не вийде з неї доглядальниці, і у сина виявляється, склалася своя думка щодо матері. Довелося терміново викликати Андрія на розмову, після чого мати та син розставили усі крапки над «і».
— Ну, з чого ти взяла, мамо, що в тебе буде інсульт? – дивувався син. — І чому, на твою думку, наречену мені маєш вибирати ти, виходячи з власних своїх запитів. А нічого, що я хочу мати можливість самостійно вибирати, як і з ким мені жити? І чому ти думаєш, що я кину тебе на плечі дружини?
У Тамари затремтіли губи:
— Мабуть, ти маєш рацію, сину. Я така вразлива. Усі ситуації, які бачу в інших, навіщось приміряю на себе.
— А давай разом завтра поїдемо до міста, — запропонував Андрій. — Досить сидіти киснути на одному місці, хоч розвієшся.
Тамара погодилася на все, подумавши про те, що Андрій подорослішав. І час уже зважати на його думку.
Надя Лисова поїхала до міста, пожила там і повернулася додому до матері, розсудивши, що жити одній важче, хоч і вільно. До Матвія приїхав син. Один приїхав без дружини. Кажуть, розлучатися зібрався та ділити майно. Мати його, Наталка почала сідати в ліжку і трохи говорити, це вселяло надію на її чоловіка. Потім Рому часто бачили біля Лисового будинку, він придивлявся до Марії.