– Я твоя мати і не збираюся спати на розкладачці! Я двадцять років горбатилась, щоб у тебе була квартира. І так ти мені дякуєш? — Галина Миколаївна гнівно подивилась на Олега.
— Я приїхала в гості… І замість подяки… Ця курка постійно пирхає і огризається. Ліжко їй, бачите, мені шкода. — Підібгавши губи, додала жінка і зупинилася посеред мальовничої алеї парку.
— Мамо, Людмила не хотіла тебе образити. Просто у нас після народження Наталки справді мало місця. Катя та Наташа сплять у нашій спальні, з якої ми зробили дитячу. А ми спимо на дивані у вітальні. — Олег спробував пояснити відмову подружжя.
— А ти знаєш, що твоя хвора на всю голову дружина мені спочатку запропонувала спати у ванній? Я трохи від такого нахабства не подавилася бутербродом. – Мати Олега стиснула дитячий самокат, який несла в руці.
– У сенсі, у ванній? — Олег кинув погляд на дітей, які гралися, і запитливо подивився на матір.
– В прямому! Так мені й сказала. “Ми вас не запрошували, місця у нас немає… Ваш ремонт не наша проблема…” – Галина Миколаївна не приховувала роздратування.
— А я що, маю жити посеред ремонту, ковтати пил і травити себе запахом фарби? — Жінка сердито подивилась на сина.
— І взагалі, чому це я маю нести самокат онуки? Хто у нас у домі чоловік? — Галина Миколаївна різко передала самокат Олегу та обхопила себе руками.
— Мамуль, але Людмила частково має рацію. — обережно почав Олег. — Ти сама вчора поставила нас перед фактом… Ми не чекали, що приїдеш до нас на два місяці.
— Олеже, ти що, забув, що це я тобі після народження Каті подарувала квартиру? Так би й жили далі на знімних халупах. Я взагалі можу спати у будь-якій кімнаті і жити у вас скільки захочу! — Галина Миколаївна ображено глянула на сина.
У цей момент Олег зрозумів, що йому нема чим крити. Мати справді здорово допомогла з квартирою.
— Добре, мамо, не гнівайся. Я обов’язково поговорю з Людмилою. Ми щось придумаємо. — Олег подивився на годинник. — Мамуль, мені вже час. Погуляєш із Катею та Наталкою ще півгодини?
— Погуляти-то погуляю, але ти вже будь добрий придумай нормальне рішення. Поважай маму як слід! — Жінка похитала головою і наздогнала онучок.
Олег повернувся додому і вирішив одразу поговорити з дружиною.
— Кохана, мені зараз мати розповіла… Ти спочатку хотіла її відправити у ванну, а потім запропонувала купити розкладачку. Це як розуміти? — Олег запитливо глянув на Людмилу, яка мила посуд.
— А якого рожна вона приїхала без запрошення і поставила нас перед фактом, що вона, бачите, робить ремонт? – Випалила дружина. — У нас і так немає місця. А тепер ще й вона зі своїми порядками!
— А нічого, що ми живемо у її квартирі? Не можна із нею так. Це реально неповага. – Олег закрив кран і пронизливо глянув на дружину.
— Краще б ми винаймали квартиру. Вона мені за ранок, як привезла речі, так одразу весь мозок винесла. Дітей я годую неправильно, грати на телефоні даю надто довго, книжки нормальні не читаю… — Люда нервово відчинила кран і продовжила мити тарілку.
— Я б винайняв їй квартиру, якби в нас були гроші… Але ж ти знаєш, що в нас по бюджету зараз впритул… Не брати мені кредит. — Олег на мить задумався, а потім додав.
— Прийдеться потерпіти… Якось співіснувати разом. Давай я куплю нам надувне ліжко, і ми розмістимося на час її приїзду до дитячої. — Олег сів на стілець і взяв цукерку.
– Олег, ти у своєму розумі? Чому ми повинні терпіти незручності через твою матір! Нехай спить на підлозі, у ванній, на розкладачці. З вітальні я нікуди не піду. — вигукнула Людмила і глянула на чоловіка колючим поглядом.
— Підеш, як мила. І я піду. Тому що ми не маємо грошей знімати їй квартиру. І тому, що вона повністю оплатила нашу квартиру. — Олег почухав голову і вирушив купувати надувне ліжко.
Олег купив надувне ліжко і зі скреготом умовив Людмилу розміститися у дитячій. Свекруха радісно плюхнулася на диван і сприйняла поступки як належне.
Найцікавіші події сталися наступного дня.
— Ти що в такому вигляді ходиш переді мною! — перелякано вигукнула свекруха, побачивши невістку, в чому мати народила.
– В сенсі? — здивувалася Людмила, яка тільки-но вийшла з ванної.
– Негайно прикрийся, зовсім сором втратила! — Свекруха скривилася.
— Заздрите? — усміхнулася Людмила, яка займалася спортом і чудово виглядала.
– Тобі? — Свекруха пересмикнула від обурення. — Це неповага до старших та поганий приклад для дітей. Ти що, хочеш, щоб мої онуки виросли розпусними дівками?
– А що тут такого? — Людмила обернулася до жінки. — У мене дві доньки, біологічно влаштовані так само, як і я… Не бачу складу злочину…
— І перестаньте вже кричати мені на вухо. — Людмила кинула на свекруху зневажливий погляд і пішла до спальні.
– Безсовісна! Не смій так більше ходити переді мною! — крикнула жінка.
За годину всі зібралися на кухні за сніданком. Свекруха грізно блищала очима. Було помітно, що вона шукає привід до невістки.
Старша Катя будувала смішне лице молодшій Наталці, яка весело реготала. Несподівано Галина Миколаївна різко грюкнула по столу.
— Так, діти, вистачить сміятись. Сміх без причини, ознака дурня. Особливо за столом. — Жінка суворо подивилася на онуку.
— Галино Миколаївно, ви це серйозно? – Людмила посміхнулася. — Це діти. Вони радіють життю. У всіх підручниках дитячої психології говориться, що діти повинні вчитися висловлювати та розуміти свої емоції.
– Що? Як ти смієш робити мені зауваження? Ваша психологія… Це маячня сивої кобили. У моєму дитинстві жодної психології не було. І нічого, людиною виросла. Сина на ноги поставила. Одна виховала! — Свекруха пронизливо подивилася на невістку.
— То чого хорошого… Ваше покоління… У вас все надто суворо! Занадто багато безглуздих правил, які допомагають у житті не більше, ніж лижна маска космонавту. — Людмила подивилась на переляканих доньок.
— Ви тільки дітей налякали своїми доморослими порядками… Хочуть будувати пики і сміятися, хай сміються… — Людмила відкинулася на стільці і підморгнула донькам.
— Як ти смієш так неповажно зі мною розмовляти… — Очі свекрухи не посоромилися дітей, що сиділи за столом, і налилися кров’ю.
— Я вам ще не зухвала, Галино Миколаївно. — спокійно відповіла Людмила. — Навіть грубого слова не сказала.
Свекруха люто подивилася на невістку, потім перевела погляд на сина і дзвінко кинула вилку на тарілку.
— Синку, поясни цій нахабниці, що треба поважати старших! Особливо тих, хто дарує квартири. — Галина Миколаївна різко встала і, грюкнувши дверима, пішла у вітальню.
— Людо, ну ж можна було не сперечатися з мамою… — Чоловік несміливо прокоментував ситуацію.
– Ти її захищаєш? — Людмила завмерла з йогуртом у руці й дивилася на Олега.
— Ні, але просто вона у нас лише перший день, а ви вже з нею з самого ранку чіпаєтесь. — Олег відвів погляд і дивився на залишки свого омлету.
— Олеже, якщо ти до обіду не поставиш на місце свою недоумкувату матусю, яка тільки й шукає привід до чогось докопатися, я за себе не ручаюся. – Людмила голосно поставила йогурт на стіл.
— Катю, Наталко, одягайтеся. Ми йдемо на прогулянку. — Дружина встала з-за столу.
— Не ставитиму я на місце свою маму. Бракувало мені з нею ще конфліктів. І так вона дуже полегшила моє життя, подарувавши квартиру. — подумав Олег, коли залишився сам на кухні.
— Краще придумаю, як більше заробити та переселити її на два місяці у орендовану квартиру. — Олег важко зітхнув, взяв телефон та відкрив сайт із підробітками. Якби він тільки знав, який шок чекав на нього далі.
Людмила повернулася на обід. Олег пішов у магазин, а Галина Миколаївна розвалилася у вітальні перед телевізором. Жінка дивилася улюблений містичний серіал і лускала насіння.
– О, зміна варти! — Єхидно кинула свекруха, яка щойно оглянула нову серію.
– Тепер я на прогулянку. А ти приберися тут. і щоб, коли прийшла, обід був на столі. — Галина Миколаївна кинула Людмилі, коли та відвела дітей у спальню і в пошуках шпильки зайшла до вітальні.
– Що означає “приберись”? — Людмила окинула поглядом гору лушпиння на столі і здивувалася.
— Отож, дівчинко. На найближчі два місяці я тут господарка. А ти моя помічниця. Старших треба шанувати! Тебе що, у дитинстві не навчили? — Свекруха закотила очі і похитала головою.
— Тож не розслабляйся. Будеш слухняно робити те, що я тобі скажу. — Не приховуючи зневаги, додала жінка.
У цей момент кришталева чаша терпіння Людмили впала з висоти пташиного польоту та розбилася на тисячі дрібних уламків.
Невістка рішучим кроком підійшла до Галині Миколаївни, взяла зі столу серветку, на якій була гора лушпиння від насіння, і вивалила лушпиння на голову свекрухи.
– Значить так! Слухай сюди! — У цей момент Людмила зрозуміла, що більше ніколи не розмовлятиме зі свекрухою на ви.
— Ти мене вже дістала своїми вченнями і примхами. Коли ти була на відстані, ми з чоловіком жили душа в душу… Варто тобі на один день приїхати, і наші стосунки летять під схил. — Невістка в сказі подивилася на здивовану свекруху, яка явно не чекала такого повороту.
— Я не те, що за тобою не прибиратиму. Я з тобою в одній квартирі не перебуватиму. — закричала Людмила не своїм голосом.
— Негайно збирай свої манатки та провалюй із квартири. А якщо ти хоч слово в’якнеш, що це ти подарувала квартиру і маєш право поводитись як хочеш… — Людмила різко видихнула повітря.
— Тоді я поставлю Олегу питання руба… Або я, або ти… І подивимося, кого він вибере… Тебе з твоєю безглуздою квартирою чи мене та дітей. — Невістка закінчила свою думку і грізно стиснула кулаки.
— А тепер ти послухай мене. — Свекруха важко встала з крісла і майже наблизилась до невістки. — Те, що ти мене забруднила… Ти за це на колінах благатимеш вибачити тебе.
— І якщо ти, гадюка, не хочеш, щоб я налаштувала сина проти тебе… І він тебе позбавив батьківських прав… Ти беззаперечно мене слухатимеш і робитимеш усе, що я тобі говоритиму! — Свекруха брудно вилаялася.
– Та пішла ти! — Людмила плюнула на підлогу та втекла до дитячої.
Жінка зателефонувала матері, нашвидкуруч зібрала валізи, залишала в пакети дитячі іграшки та поїхала до батьків.
— А де Люда та дівчатка? — Повернувшись, Олег розгублено подивився на матір та вивернуті ящики.
— Ми посварилися, синку. Вона зібрала речі і поїхала з дітьми до своєї матері. — байдуже відповіла Галина Миколаївна.
— Але це навіть і на краще. Ми тут з тобою спокійно поживемо… Ти трохи відпочинеш від дружини та дітей… Нерви відновиш… А я про тебе ці два місяці як слід подбаю… — Галина Миколаївна тепло подивилася на сина.
— Що значить, вона зібрала речі та поїхала? Що значить, ти про мене подбаєш… — До Олега почав доходити сенс маминих слів.
– Мамо, ти в своєму розумі? Що ти наробила! Це моя дружина. Я кохаю її! Хто тебе взагалі просив приїжджати! — Олег в сказі вибіг із квартири.
— Ну, зараз я тобі влаштую! Зараз влаштую! — Олег сів у машину і подався на квартиру матері.
— Жодного ремонту не буде. Зараз же розжену всіх робітників! Ти сьогодні повертаєшся до себе. — Олег ледве встиг загальмувати світлофором і дивом не потрапив в аварію.
Олег злетів сходовою кліткою і різко зателефонував у двері. А далі… Олег побачив те, що він найменше очікував побачити.
Двері квартири матері відчинив незнайомий чоловік.
– Що вам потрібно? — Чоловік недовірливо глянув на Олега.
– Я син господині. Ремонт у квартирі скасовується. — Олег викарбував кожне слово. — Збирайтеся, ви їдете.
– Який ремонт? Я нікуди не поїду. Я винайняв цю квартиру на півроку… — Слова незнайомого чоловіка пролунали як грім серед ясного неба.
— Тобто як це… Ви винайняли квартиру на півроку… — Через двері Олег побачив, що ремонт у квартирі матері вже було зроблено. Новий паркет, стеля… Олег не міг повірити очам.
– Так, ми з дружиною заїхали на півроку. У нас усі документи гаразд… Зараз покажу… — Чоловік приніс договір оренди.
Олег розгублено читав договір і з жахом розумів, що насправді зробила його мати.
– Ось чому вона все літо була на дачі. Жила собі приспівуючи у літньому будиночку, а у Києві робила ремонт. А як холод настав, здала квартиру і переселилася до нас. — Сівши в машину, Олег розмовляв сам із собою.
— Це що… Виходить, вона збиралася жити не два місяці, а півроку? — Олег щосили тиснув на газ. — Ну, зараз я їй влаштую!
— Мати, ти навіщо так вчинила? — Яке ти мала право здати свою квартиру та увірватися у наше життя? — крикнув Олег, щойно переступив поріг.
– Не смій підвищувати голос на старших. Де твоя повага! — верещала мати. — Твоя нахабна невістка мені зухвало відповідала. Хабалка взагалі поплутала береги. І що… Ти ж туди?
— Отже, мамо. Ти негайно їдеш! Вирішуй, як хочеш з орендарями, мені начхати! Або залишайся тут. Але тоді ти більше ніколи мене не побачиш. — Олег стиснув зуби і став навпроти матері.
— Я про тебе все життя дбала, а ти ось так готовий заради якоїсь пигалиці, яка тут голою ходить і допомагати мені не хоче… Готовий зрадити рідну матір! — розчаровано прошепотіла Галина Миколаївна. На очах жінки виступили сльози.
— Ця пигалиця, як ти висловилася, моя кохана дружина та мати моїх дітей. І так, якщо ти негайно не поїдеш, я тобі в житті не те, що склянку води в старості не подам… Я тобі в житті не подзвоню… — Олег був налаштований найрішучішим чином.
— Ну і йди до біса! Яка я рада, що не оформила на тебе квартиру. Це було найвірнішим рішенням. — збуджено промовила Галина Миколаївна, підійшла до вікна і відвернулася.
Поки Олег збирав речі, мати свердлила його поглядом і лаяла такими образливими словами, що чоловік потім ходив до психолога. Особливо складно було прийняти Олегу, що його мати прокляла. Це було вище за його розуміння. Чого-чого, а прокльонів від рідної матері чоловік точно не очікував.
Галина Миколаївна залишилася жити у квартирі, яку раніше подарувала синові. Свою квартиру вона продовжила здавати. Ось уже три роки вона не спілкується із сином.
А коли хтось із її подруг згадує про Олега, жінка називає його найневтішнішими словами, гордо заявляючи, що у всьому винна нахабна невістка, яка не поважає старших. І яка їх посварила.
Олег продав машину і на отримані гроші вніс перший внесок іпотеки. Людмила повернулася до Олега того ж дня, як він назавжди покинув будинок матері. Стала з ним і мовчки допомагала вирішувати всі труднощі. Драматичний розрив із матір’ю ще більше зблизив подружжя.
Олегу та Людмилі із задоволенням допомагають батьки Людмили. Які принципово не влазять у життя молодої сім’ї зі своїми правилами та порядками.
Говорять, що діти, яких люблять, стають дорослими, які вміють кохати. І що виховуючи дітей, ми виховуємо батьків для своїх онуків… Галина Миколаївна цього не знала чи не хотіла розуміти.
Добре, що в цій історії Олег не став таким, як його мати. Якимось дивом він пішов зовсім іншим шляхом і не став переносити модель виховання матері на дітей. Сьогодні у його доньок найщасливіше дитинство.