— Твоя колишня не житиме з нами! — кричала Ірина, інакше Іван її не чув.
— А я говорю, що буде. І якщо мені доведеться вибирати, то вибір буде не на твою користь! – Закінчив свою промову чоловік і вийшов з кімнати.
Ірина опустилася в крісло, хотілося плакати, але сліз не було. І чому вона вирішила, що чоловік її послухає? Адже завжди робив тільки так, як вважав за потрібне.
Ось і зараз притяг до будинку колишню дружину з дочкою. Гаразд, донька, проти неї Ірина не мала нічого проти, але колишня дружина – це вже перебір, неповага якась!
Ірина та Іван разом жили вже п’ять років, чоловік одразу сказав, що має дочку від першого шлюбу, і кидати її він не збирається. Допомагатиме. Ірина навіть проти не була, все розуміла. Раділа, що дитина в неї є, самій народжувати не доведеться, гроші Іван розподіляв сам, тож дружина навіть не знала, скільки йде доньці.
На свята на кшталт днів народжень вона не їздила з чоловіком. Вважала, що буде неправильно, насамперед думала про почуття колишньої дружини. При цьому сама з радістю приймала в гостях його доньку Дашеньку, вона була справжнім дивом, вони потоваришували.
За п’ять років спільного життя Ірина звикла до певних правил, які вони встановили. Іван ніколи їй не розповідав про колишню дружину, навіть не згадував її, наче й не було, а Ірина завжди радо зустрічала Дашу і проводила з нею час.
Все змінилося вчора.
Іван затримувався після роботи, надіслав коротке СМС, що пізніше. Ірина спокійно відреагувала на таку звістку, зайнялася своїми справами.
Автомобіль чоловіка під’їхав до будинку, коли на вулиці зовсім стемніло, Ірина вийшла зустрічати, і разом із чоловіком із машини вийшли Даша та якась жінка.
Ірина одразу зрозуміла, що це колишня дружина, хоч і не бачила її жодного разу. Про себе вона відразу відзначила, що виглядає його колишня просто чудово для своїх років, навіть краще, ніж вона.
— Ірина, познайомся, це моя колишня дружина Лариса, — сказав чоловік у передпокої.
Ірину пересмикнуло, вона хотіла щось відповісти, але натомість дивилася на розкішну жінку.
“Та їй на вигляд не більше двадцяти п’яти”, – промайнуло в голові.
Ірина відразу зрозуміла, що виглядає безглуздо, і просто пішла до спальні, щільно зачинивши двері.
— Ти навіщо її в хату привів? — обурилася Ірина, коли Іван піднявся в спальню.— Адже в нас був договір!
— Пробач, люба. Має проблеми, вони поживуть у нас якийсь час.
— Як у нас? Ні-ні та ще раз ні!
— Ірино, ти не чуєш? Проблеми у Лари, їй нікуди піти, рідних та знайомих немає. У нас будинок великий, і таки вона мати моєї дочки. Вони поживуть у нас, тобі доведеться з цим погодитись чи…
– Чи? — Ірина боялася почути відповідь.
— Або залишаться лише вони. Якщо мені доведеться вибирати, то я оберу матір своєї дитини.
Іван вийшов із кімнати, залишивши двері трохи причиненими, Ірина чула, як чоловік мило спілкується з колишньою та донькою, як вони сміються. На мить їй здалося, що вони сім’я, а вона просто залізла і все зруйнувала.
Захотілося втекти, сховатись, але вона зупинила себе.
— Іван мій чоловік, і я тут господиня. А гості у домі… Ну що ж, гості можуть бути й небажаними.
Ірина одягла найкраще домашнє вбрання і спустилася, намагаючись широко посміхатися.
— Ви, мабуть, голодні, — вона голосно говорила. — Я не чекала, звичайно, що нас так багато буде, але, гадаю, курки з салатом вистачить на всіх. А для тебе, Даша, у мене є дещо смачніше.
Даша, яка завжди з радістю зустрічалася з Іриною і залишалась у них із ночівлею, навіть не подивилася на неї зараз, ніби її й не було.
А Лара відразу відповіла.
– Дякую, Ірино. Дуже приємно, але так пізно ми не їмо, стежимо за фігурою. І Вані шкідлива жирна їжа.
Ваня, немов чоловік Ірини, швидко погодився з Ларою, підливаючи їй у келих. Ірина стримала себе в руках, щоб не закричати і не спитати, чи не зайва вона тут.
Цієї ночі Ірина спала сама, Іван засидівся у вітальні з дочкою і навіть не підвівся. А вранці, коли Ірина прокинулася приготувати сніданок, Лара вже командувала на кухні.
– Добрий ранок! — мовила колишня дружина привітно, широко посміхнувшись.
— Добрий, — неохоче відповіла Ірина.
Їй здавалося, що це було поганим сном, але, спустившись униз, зрозуміла, що це реальність.
– Тобі кава чи чай? — Лара явно почувала себе господинею. — Я сподіваюся, ти не проти того, що я сніданок усім готую? Просто Даша любить сирники, ось я і вирішила.
— Я не проти, просто хочу тобі нагадати, що господиня я тут, а не ти. Іван мій чоловік, ви тут тимчасові гості.
— Ну, що ти, Іро? — Ірину навіть пересмикнуло, так її ніхто не називав, їй не подобалося. — Ревнуєш? Не хвилюйся, не потрібен мені твій чоловік. Ми поживемо трохи, Іван вирішить наші проблеми, і все.
– Ваня?
— Так, а що такого? Він хоч і колишній, але все ж таки не чужі люди. Я йому дочку народила. Ти ж, я дивлюся, ніяк не зберешся.
Розмова з колишньою закінчилася поразкою Ірини, з самого ранку вже не було настрою. Іван, як на зло, усю увагу приділяв дочці і навіть не подивився на свою дружину, посміхаючись лише Ларі.
Будинок спорожнів, і Ірина набрала номер сестри.
– Уля, я не витримаю, – скаржилася вона сестрі. — Він притягнув до хати колишню!— Ну, ось ти й познайомилася. Адже хотіла, — спокійно відповіла сестра.— Він її привіз не в гості, а жити на якийсь час.
— Ну… Вона йому дитину народила, все логічно. Чого переживаєш? Якби в них щось було, він явно давно вже до неї пішов би.
— Але ж вона така гарна…
— Починається… Занижена самооцінка? Він тебе вибрав, заспокойся і постарайся для нього краще. Вечерю приготуй, тільки догоди всім. Нехай бачить у тобі гостинну господиню. І, зрештою, це і твій будинок теж, а не тільки його, вище голову, сестричка.
Ірина постаралася, взяла на роботі вихідний та цілий день провела вдома. Приготувала вечерю, врахувала побажання не лише Івана, а й його колишньої дружини, адже вона не їсть калорійне після шести.
Стіл був накритий, машина під’їхала, та Ірина вийшла зустрічати.
Іван ніби привіз свою сім’ю, допоміг вийти не лише доньці, а й колишній дружині двері відчинив. Усередині в Ірини щось стислося, але вона стрималася.
– Привіт, коханий, – вона цмокнула чоловіка в щоку. — Я на вас чекала, вечеря готова.
Іван глянув на дружину і посміхнувся, а вона встигла йому шепнути:
— Я вчора подумала над нашою розмовою, ти мав рацію.
Уся родина сіла за стіл, Даша щось розповідала, звертаючись тільки до мами та тата, Ваня та Лара між собою посміхалися і теж щось згадували, Ірина почувала себе незатишно, але трималася щосили.
Через хвилину застілля перетворилося на жах, Даша раптом закашляла голосно, почала махати руками. Лара схопилася, щось кричала, Іван тут же схопив дитину на руки, і вони поїхали.
— Не чекав я від тебе такого, — невдоволено промовив Іван, коли повернувся з лікарні.
— У неї раніше не було алергії. Принаймні ти мені цього не казав.
— Та яка різниця є чи ні? Ти могла просто виключити подібні алергенні продукти? Хоча правильно Лара каже…
Ірина до цього сиділа і витирала сльози, вона справді почувалася винною, але коли чоловік заговорив про колишню, вона відразу схопилася.
— Що Лара каже? — жінка постала перед чоловіком, її серце билося від однієї згадки колишньої дружини.
— Що ми з тобою не підходимо одне до одного.
– А хто тоді тобі підходить? Вона? А що ти п’ять років зі мною жив?
Іван не відповів, у нього задзвонив телефон, і він відволікся.
Ірина та Ваня не розмовляли кілька днів, жінка не знаходила собі місця.
– Ти знаєш, мені здається, що скоро прийду додому, а там замість мене Лара буде, – скаржилася вона сестрі.
— Знову починається. Годі вже, забудь ти про неї. Мені здається, навіть на краще, що ти дитину нагодувала арахісом. Може, більше не повернуться?
Ірині дуже цього хотілося, але Лара разом із донькою з’явилися вже наступного дня.
Колишня чоловіка почала командувати в будинку Ірини, зокрема й на кухні, викинула приготовану вечерю у сміття. Ірина навіть обуритися не встигла, як та сказала з широкою посмішкою:
— Поменш їж, і тоді твій чоловік дивитиметься тільки на тебе.
— Тебе забула спитати, — почала обурюватись Ірина, як на кухню зайшов Ваня.
— Дівчатка, не сваріться, тим більше через їжу. Іра, хочеш, з’їздимо кудись?
Ірина широко усміхнулася, ось вона перемога, але навіть насолодитись цією перемогою не встигла, на другому поверсі закричала Даша.
Вона витягла всі речі Ірини з шафи, поки тої не було в спальні, і голосно заявила:
— Іди від мого тата, ти погана!
Ірина розгубилася, але вона помітила, як Лара з ягідною посмішкою спостерігає за ситуацією, Іван теж мовчав.
— Дашенько, ми ж з тобою дружили? – намагалася врегулювати ситуацію Ірина. — Ти ж розумієш, що мама та тато не можуть жити разом.
— Не розумію, вони чудово живуть. Це ти у всьому винна.
Речі Ірини летіли з другого поверху, і вона не могла нічого з цим вдіяти, взяти себе в руки не виходило.
– Зараз же припини! – Закричала Ірина, і Даша, немов за помахом чарівної палички, зупинилася.
Жінка посміхнулася самій собі за кмітливість, а дівчинка розплакалася на повний голос.
Ірина не звернула на це жодної уваги.
— Нам треба поговорити, — Іван трохи пізніше зайшов до кімнати до дружини, та все ще акуратно розвішувала речі й розкладала на місця.
— Ти маєш рацію, — Ірина вже заспокоїлася, і поведінку дитини списала на стрес. — Так більше не може тривати. Коли це припиниться?
— Це я в тебе хотів спитати, коли ти перестанеш знущатися з Даші?
Ірина на мить навіть втратила мову, але постаралася взяти себе в руки.
– Та я навіть не думала! Ти хоч раз можеш стати на мій бік? — Ірина зробила паузу та продовжила. — Ваня, давай поговоримо. Ти привів у будинок колишню дружину, дитину. Я не проти, якщо ти вважаєш, що їм потрібна допомога, хай так буде. Але я не можу це терпіти.
Ти просто не помічаєш, як Лариса доводить мене, адже вона знущається. І я не скаржусь, розповідаю факти. З якого часу ти перестав їсти жирне після шести? У мене іноді складається враження, що я тут зайва. Ви чудова сім’я, а я прийшла і заважаю вам.
— Ну, що ти таке кажеш? Ти моя дружина, а Лара… Це моє минуле, і оскільки вона мати моєї дитини, я не можу її вигнати. Я тебе тільки прошу, стався до Даші пом’якше, їй найважче.
Ірина та Іван проговорили весь вечір і навіть не вийшли з кімнати. Жінка була щаслива, ось він її чоловік, поряд із нею, і все, що було до цього, вона просто вигадала.
Він любить її і не збирається кидати.
– Привіт, сестричко! — Ірина наступного дня вийшла на роботу і в обідню перерву зустрілася з сестрою.
— Та ти вся світишся, невже колишня поїхала від вас?
— Ні, але ми з Ванею поговорили, і все вирішили. Ти мала рацію, я себе накручую. Йому шкода Ларису, от і намагається допомогти щосили.
— Я дуже рада за вас, — сказала сестра.
— А ще ми вирішили, що нам потрібна спільна дитина, — усміхнулася Ірина. — Сьогодні хочу зробити Іванові сюрприз. Лари та Даші не буде весь вечір, у них активна програма, басейн, гімнастика… А для нас це можливість побути вдвох.
Ірина пішла з роботи раніше, заїхала дорогою до магазину, купила смакоти для вечері вдвох. Іванова машина вже стояла біля будинку.
— Значить, чекає, — усміхнулася сама собі Ірина, проходячи до хати.
Вона навіть не стала проходити на кухню, одразу піднялася до спальні, з душу був чутний шум води.
Жінка вирішила не гаяти часу, швидко розставила все на журнальний столик, запалила свічки і відчинила двері у ванну кімнату, щоб приєднатися до чоловіка, але там замість неї була Лара.
Чоловік побачив Ірину, відразу вимкнув воду, накинув рушник.
— Нічого такого не було, — сухо відповів він.
Лара поряд з ним сяяла.
— Іро, я ж його колишня, тож це навіть зрадою не можна вважати, — пройшла вона повз в одному рушнику.
— Живіть самі у своїй божевільні! — Ірина кинулася до спальні, дістала чемодан і почала скидати речі.
– Ти чого завелася? Адже вона колишня, їй іноді потрібно для здоров’я, не шукати ж їй когось на боці… Тим більше, Даша може все бачити.
— А те, що зараз бачить Даша, це нормально? — Ірину трясло, але вона намагалася стримуватись.
Тільки тепер до неї дійшло, чому чоловік завжди їздив на дні народження на кілька днів.
— І чи завжди у вас були такі стосунки?
— Ти мене не чуєш, чи що? Це нормально, Лара не хоче випадкових зв’язків.
— Лара, Лара, а крім Лари тебе ще щось хвилює? Хоча… Можеш не відповідати, мені начхати.
Ірина хотіла втекти з цього будинку, але важка валіза дозволяла їй ледве тягнутися, Лариса сиділа у вітальні і спостерігала за цією картиною.
— Іро, ну що ти вигадуєш? Так добре жили, а ти… Хіба ж можна ревнувати до колишньої дружини?
– Відчепись! – сказала Ірина, виходячи з дому.
Ірину та Івана розвели швидко, чоловік намагався ще щось повернути, навіть кілька разів приїжджав. А за кілька місяців почав зустрічатися з іншою.
Ірина їх бачила разом, і їй було шкода навіть нову супутницю Івана. Хоча… А раптом вона не проти таких стосунків?