Почувши з вуст чоловіка фразу «дірка від бублика», Аріна зрозуміла, що це кінець їхніх стосунків із Віктором. Жінка почала перераховувати про себе хоч одну позитивну межу в характері чоловіка, але зрозуміла, що не може згадати жодної. І що за невидима сила її вела за руку під вінець свого часу? Молодість – це відмовка, цілком можна було розглянути натуру цієї людини. Ні, їм із Віктором не по дорозі, це факт. А отже, настав час відправляти його у вільне плавання.
Чого у Віктора було не відібрати, так це добре підвішеної мови. А чого ви хочете від учителя історії? Він розповідав такі історії, що у співрозмовника вуха в трубочку згорталися. А якщо перед Вітею була дама, то після полум’яних промов Віті вона вже дивилася на цього оратора закоханими очима, сповненими пристрасті та вогню.
Аріна і сама свого часу піддалася на його казки віденського лісу. Це сталося за часів туманної юності, коли дівчина ще у ВНЗ навчалася. У її батьків була дача, де вони вирощували скромний урожай томатів, огірків, яблук, слив та інших культур.
Аріна якось зауважила, що сусіди по дачі, молода пара, щось зазначає. Як з’ясувалося, у Даші господині був день народження. Аріну, на правах сусідки, теж було запрошено ввечері. Не знаючи, що подарувати, дівчина спекла пиріг із яблук і принесла його до святкового столу. Подарунок виявився дуже доречним.
– Яка господиня! – Почула Аріна приємний чоловічий голос. — А красуня яка…
Аріна мало що зрозуміла з цього компліменту, але про всяк випадок почервоніла. Віктор, так звали володаря чудового голосу, підсів ближче.
— Ви богиня, — палко зашепотів хлопець. — Ви Клеопатра, Афродіта, валькірія. Вам хочеться присвячувати вірші, дарувати вам квіткові галявини, моря та океани… Аріна ніколи в житті не чула стільки компліментів на свою адресу за один вечір. Зрозуміло, вона «попливла» від таких солодких промов, у животі почали пурхати метелики у кількості одного мільйона.
Віктор розповів про себе. Він представник найгуманнішої професії, навчає дітей історії. Аріна відповіла, що навчається у ВНЗ, на економічному факультеті.
Після свята Віктор запропонував дівчині трохи прогулятися дачним кооперативом. Аріна не заперечувала, їй дуже сподобався цей солодкоголосий диявол.
Віктор зізнався, що живе на орендованій квартирі, але! Це єдиний його мінус, решта лише плюси. Аріна не знала, вірити на слово цій молодій людині чи ні. Вона знала лише одне – він їй дуже подобається.
Після приїзду до міста Віктор знайшов її. Він сказав, що особливих труднощів це не склало:
– Вас нещадно здала ваша сусідка по дачі!
За спиною Віктор щось тримав. То був великий букет троянд. Він галантно запросив Аріну пройтися парком, де сипав історичними фактами немов із рогу достатку:
— А ви знаєте, що ваша тезка, нянька Пушкіна, Аріна Родіонівна, була неписьменною? Вона диктувала свої записки поетові…
Зрозуміло, Аріна про це зовсім не знала. Тим часом Віктор продовжував:
— У Франції, 1386-го року, судили… свиню! Так… А ще в Стародавньому Римі були жінки-гладіатори.
Здавалося, Віктор насолоджувався звуком власного голосу. Як з’ясувалося пізніше, не лише він один. Аріна була повністю зачарована цим ерудитом.
Їхні зустрічі стали частими. Віктор сподобався батькам Аріни. Вони хором захоплювалися:
— Який чудовий хлопець! І розумний, і гарний собою…
Аріна з ними була згодна. Віктор справляв лише позитивне враження. Коли він зробив пропозицію Аріні, дівчина, не довго думаючи, погодилася. Вони зіграли весілля, почали жити у орендованій квартирі. Перші кілька років були схожі на казку – Вітя допомагав дружині по господарству, радував її кавою з ранку, навіть піцу сам пік. Коли Аріна зрозуміла, що чекає на дитину, Віктор був на сьомому небі від щастя. Він носив дружину на руках, заборонив їй займатися домашніми справами, постачав свіжими фруктами, соками, вітамінами.
У них народився син, Сергійко. Віктор люблячи притискав сина до себе, посміхався.
– Спадкоємець, Сергій Вікторович. По очах бачу, що виросте великим вченим чи літератором.
– З чого ти взяв? — обережно спитала його Аріна.
— Погляд у нього такий… пильний, чи що, — відповів Віктор.
Але минуло щось близько року і Віктора наче підмінили. Аріна дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Куди подівся уважний, галантний чоловік? Він став настільки махровим егоїстом, що Аріна просто за голову бралася від досади.
— Знову він кричить, — бурчав Віктор. — Послухай, чому твій син репетує, мов білуга? Може, він голодний? Чи варто показати його лікареві?
Аріна явно почула “твій син”, не “їхній син”, а саме “твій”. Це означало, що Вітя відмовляється від Сергійка? Що з ним? Він же душі в ньому не чув…
Коли Сергій підходив до батька, простягав аркуш паперу і олівець з проханням намалювати машинку, Віктор гидливо морщився:
– Ось ще новини. Маму попроси, хай вона тобі машини малює. Мені ніколи втомився після роботи, як собака.
— А нічого, що я теж працюю та ще після роботи вечерю готую? – відгукувалася з кухні Аріна.
— Такою є ваша жіноча участь, — філософськи зауважував Віктор. — Ваше призначення, так би мовити.
Для себе Віктор вигадав інше призначення. Він почав часто пропадати з друзями, то день народження, то пікнік, то допомогти гальма прокачати.
Це була ще половина лиха. Віктор перестав приносити гроші до будинку. Він, зрозуміло, отримував зарплату, але витрачав її лише на себе коханого. Коли Сергію потрібна була курточка, Вітя купував собі телескоп. Коли хлопчик потребував черевиків, Віктор їхав до санаторію, нерви підлікувати.
— Цей дев’ятий клас, справжнє покарання, ще трохи й у мене станеться нервовий зрив, — закочував Віктор очі, наче панночка.
Арина спочатку закликала Віктора до совісті, але потім зрозуміла, що це марно. Він не бачив нікого, окрім себе, коханого.
Раптом не стало дідуся Аріни. Він заповів онуці свою трикімнатну квартиру, що було дуже до речі. Іпотеку сімейство точно не потягло б.
Сергій виділив собі затишну кімнату з видом на міський ставок. Віктор почав вередувати, ніби він був не батьком хлопчика, а його молодшим братом:
— У цьому місці відкривається чудова панорама на зоряне небо. Ідеально для моїх спостережень…
Аріна тут же обложила його:
— Ні, дорогий. Син житиме саме у цій кімнаті. А зоряне небо спостерігай з даху, якщо ти такий астроном. Теж мені, Хаббл…
Віктор зрозумів, що житло належить дружині, і він не має права голосу на цих метрах. Він проковтнув образу, але в його душі причаїлося щось на кшталт помсти.
Дружина проти його хобі? Добре, тоді вона точно не отримає від нього ні копійки, нехай сама викручується. Аріна дуже часто ставила собі питання: навіщо і з якою метою вона живе з цим дріб’язковим і жадібним егоїстом? Відповідь була лише одна – хлопчику потрібен батько.
Але вся іронія у тому, що Віктор сам не хотів бути нормальним батьком! На дні народження він дарував синові найдешевші подарунки, радуючи себе коханого то новим костюмом, то годинником.
У перший клас Аріна збирала сина одна, дякую, батьки трохи допомогли, причому лише батьки Аріни. Віктор ніяк не коментував свого вчинку, просто мовчав і все. За навчанням Сергія він теж не стежив, пояснюючи це тим, що дуже втомлюється в школі і не готовий прийшовши додому ще вникати в Сергійкові каракулі.
Аріна приходила з роботи, готувала вечерю, а потім йшла до сина в кімнату, де вони разом вчилися читати букварем, писали в прописах.
Минав час, нічого не змінювалося. Подруги Аріни, знаючи про її сімейні проблеми, дивувалися:
— Навіщо ти живеш із цим павичем? Він у тебе просто як безкоштовний додаток до сім’ї – користі зовсім немає. З сином він не займається, гроші в будинок не приносить, навіть кран полагодити не може.
Звідки вони це знали? Просто Аріна ділилася з ними своїми смутками. Якщо тримати в собі, то можна і з глузду з’їхати, а якщо виговоришся, то ставало набагато легше.
Коли у п’ятому класі Серьога заявив, що хоче зайнятися футболом, Аріна підтримала його, а Віктор підняв хлопчика на сміх.
— Ну, що це за заняття? Дурне та неконструктивне. Бігають люди в шортиках по газону за абстрактним м’ячем, наносять один одному травми… Краще зайнявся б астрономією, або іноземною мовою.
– Він хлопчик, – нагадувала чоловікові Арина. — Він росте, має багато енергії. Знову ж таки, спорт, це чудово, він покращує здоров’я, зміцнює і так далі…
— Ось сама і займайся цим питанням! — гаркнув Віктор. — Я ні копійки не дам на це варварське заняття.
— Я й так від тебе жодної копійки не бачу, — хмикнула Аріна. — Скажи, коли ти востаннє приносив додому гроші? Мовчиш? Саме так, ніколи.
Віктор почав обурюватись, що його тут ніхто не любить, не цінує, не шанує. Якщо так, то він негайно збирає речі та йде. Аріна мовчки спостерігала, як він збирає дрібнички і прикидала, через скільки цей гордець повернеться додому. Кочового життя вистачило рівно на добу.
Наступного вечора Віктор повернувся з винним виглядом додому. Він сказав, що в готелі жити надто дорого, що його зарплати вчителя не вистачить зняти квартиру, та взагалі він зрозумів, що головне у житті – це родина.
Аріна прийняла його, думаючи, що чоловік нарешті візьметься за розум. Спочатку так і було. Сергійко не впізнавав батька. Той став цікавитись його успіхами у спорті, кілька разів відвідав ігри, навіть купив дешевий м’ячик. Сергійку був дуже потрібний батько, його порада, тому він дуже тягнувся до Віктора.
Минув рік, потім ще один. Запал Віктора у плані батьківства знову зійшов нанівець. Він знову перестав вносити свій внесок до сімейного бюджету, радуючи подарунками лише самого себе. Аріна ж працювала, як ломовий кінь. Вона хотіла, щоб у сина було все найкраще, від одягу до спортивного екіпірування. Ще додайте продукти, оплату комуналки, виходила значна сума на місяць.
Кілька разів вона ставила резонне питання чоловікові щодо грошей. Було очевидно, що у Віктора відлягло від п’ятої точки і можна знову сміятись. Фінальним акордом став один дуже важливий футбольний матч, у якому брала участь Серійкова команда.
Напередодні гри Сергій прийшов із тренування похмурішим за хмару. На запитання Аріни що трапилося, хлопчик простяг їй свої бутси, які порвалися:
— Мама мене просто не допустять до гри…А на матчі будуть тренери з великих команд, робитимуть відбір…
Аріна сплеснула руками. Ех, яка невдача. Кінець місяця, вона повністю на нулях, зарплата тільки наступного тижня. Очевидно, що син не може грати в такому взутті, його просто усунуть.
Вона підійшла до Віктора:
— Це твій син. Хоч раз у житті прояви себе, як батько, купи дитині спортивне взуття, це так важливо для нього.
Віктор здійнявся:
— Я казав, що не бажаю брати участь у цьому варварському заході! Бажаєте бутси? Зашийте їх або займи у своїх батьків. Ні, я вмиваю руки, дірка вам від бублика!
Віктор махнув руками і на його зап’ясті раптом блиснув браслет годинника. Аріна не була експертом, але навіть вона змогла зрозуміти, що годинник коштує не одну тисячу.
– А це що? – Вона тицьнула пальцем на аксесуар. – Себе, коханого, ти не обділяєш?
– Маю право! – почав бити себе кулаками в груди чоловік. — Я працюю і можу порадувати себе обновками.
— Тоді давай зробимо так, — парирувала Аріна. — Вперше, коли ти приперся додому з видом побитого собаки, я тебе вибачила. Зараз ти знову почав виявляти свої панські замашки. Про що це каже? Що ти не обмежений у коштах і можеш чудово забезпечити себе житлом, їжею та іншим. Це мій дім, тож я прошу тебе протягом доби залишити його.
Віктор зрозумів, що його просто виганяють, почав лебезити і вибачатися. Але Аріна раптом зрозуміла, що витратила на цього словоблуда стільки часу… Але ж вона могла бути цілком щасливою з іншою людиною…
Коли Віктор йшов, із квартири навпроти висунулися цікаві сусіди.
– Можеш збирати свої манатки і відправлятися, цей будинок зроду тобі не належав – Сказала я чоловікові.
Саме так сказала Аріна і з шумом зачинила двері у минуле життя.
Звичайно, хлопчик не залишився без взуття, допомогли дідусь та бабуся. Вони дружно сиділи на стадіоні та вболівали за Сергійка.
— Оце фінт, — промовив дід. – Та йому пряма дорога у великий спорт!
— Я теж так думаю, — відповіла Арина. — Принаймні хоч мужиком виросте, а не порожнім, як деякі.
Усі розсміялися і чудово зрозуміли, про кого зараз мова.