Наталія заміж за Володимира вискочила одразу після закінчення школи. Батьки тоді від дівчини відвернулися, не змогли прийняти та вибачити її вибір.
Володимир був старший за дружину на цілих 20 років. Багато хто звинувачував Наталю в користі, мовляв, тільки тому й вискочила за дорослого мужика – Вова чудово заробляв.
Насправді вісімнадцятирічної дівчиною рухали виключно почуття, а наявність у нареченого власної квартири та гарної зарплати була лише приємним доповненням.
Дев’ять років подружжя жило душу в душу, навіть шкідлива свекруха, як не намагалася, не змогла затьмарити щастя Наташі та Володимира:
– Знайшов на кому одружитися, – бурчала Ада Борисівна на сина перші кілька років після весілля, – взяв якесь… малолітнє, яке про домашнє господарство абсолютно нічого не знає! Ще характер який гидкий! Я їй пояснюю, як правильно, а вона мені суперечить!
– Мамо, – Володимир завжди намагався згладжувати конфлікт, – велике спасибі тобі за допомогу, але Наташа все вміє. Я задоволений своєю дружиною! Вона чудово готує, вдома у нас чистота та порядок. Все гаразд, мам. Не переживай.
Наталя справді спуску свекрухи не давала, з гідністю відбивала її нападки. Вона була впевнена, що чіпляється Ада Борисівна до неї спеціально, просто зі шкідливості.
Справа була в тому, що Володимир до зустрічі з Наталією 7 років співмешкав без штампу в паспорті з дочкою близької подруги матері.
Наташа не була причиною їхнього розставання – просто Вова спіймав свою співмешканку на зраді.
Першу невістку Ада Борисівна щиро кохала. Звичайно, вона ж Валерію знала з дитинства.
Перебуваючи поруч із другою невісткою, пенсіонерка ніколи не втрачала можливості нагадати синові про його перше кохання:
– Валерія, між іншим, і зараз готова тебе прийняти, – казала Ада Борисівна, – дівчинка досі без тебе дуже страждає.
Ти, Вова, вчинив тоді з неє неправильно – саме ти змусив її тобі змінити!
– Мам, та ти у своєму розумі? – сердився Володимир, – тобто, я ще й винен у тому, що мені змінили?
ВАлерії пити менше потрібно в компанії незнайомих хлопців, тоді все було б нормально.
А ось ці вигадки про те, що я приділяв їй мало уваги, проміняв її на роботу – це маячня!
Мамо, ти ж не знаєш, як ми жили. Та й про що ти взагалі говориш? Я вже 5 років одружений з Наталкою, у нас син росте!
Навіщо мені твоя Валерія? Загалом при мені цього імені не згадуй, чути про неї нічого не хочу!
Маленький Сеня, син Наташі та Володимира, народився з довгим чорним волоссям. Хоча подружжя обоє були шатенами.
Ада Борисівна, вперше побачивши онука, відразу винесла свій вердикт:
– Не наш! Нагуляла твоя Наташка цього хлопця від когось. Ти що, не бачиш, що він ні на тебе, ні на мене не схожий? Звідки такий колір волосся?
У тебе – каштановий! Ти колись маленьким був, взагалі білобрисим був. А цей – чорний!
– Заспокойся, мамо, це мій син. Я у своїй дружині впевнений. Якщо ти не припиниш балакати про Наташу, то я забороню тобі взагалі приходити до нас додому. Досить її гнобити, не дозволю!
Колір волосся у Сеньки ближче до року змінився. Хлопчисько ріс взагалі вилитою копією батька, але й цей факт не зміг пом’якшити серце Ади Борисівни – онука вона приймати відмовлялася навідріз.
Донедавна подружжя жило душу в душу, проблеми в сім’ї почалися приблизно рік тому. Тоді Володимир повернувся від матері та поділився з Наталкою своїми переживаннями:
– Якась дивна мати стала. Недовірлива, надто підозріла, чи що. Я ліки їй сьогодні завозив, так уявляєш, вона мене намагалася переконати, що в її квартирі ночами живе хтось ще!
– В якому сенсі? – не зрозуміла Наташа, – що мала на увазі Ада Борисівна, коли казала «живе»?
– Тобто не просто ходить кімнатами. Мама стверджує, що цей НІХТО гримить каструлями, сидить у кріслі, лягає на диван, відкриває та закриває шафи.
Я мамі казав, що меблі у неї старі, давно розсохлися, тому скриплять, але вони на повному серйозно говорять про якогось підселенця. А, забув сказати: у неї ще гроші пропадати почали!
– Вов, мамі твоїй за 70. Потрібно її лікареві показати. Напевно, це про себе дає знати старече недоумство… Я знаю, про що говорю!
Пам’ятаю, точно так поводилася моя прабабуся – бачила в будинку сторонніх, постійно недораховувалася пенсії, нас з братом, ще тоді маленьких, у крадіжці звинувачувала.
Ти маму таки обстеж, це не жарти. Прабабуся, можливо, і пожила б ще років п’ять, якби в пожежі не загинула, яку сама влаштувала.
Володимир занепокоївся і потягнув матір по лікарях. На його жаль, фахівці припущення Наталії підтвердили:
– Ваша мама потребує догляду, – пояснив лікар засмученому Володимиру, – не залишайте її одну. За нею, як за маленькою дитиною, має здійснюватися цілодобовий нагляд. Якщо ви маєте можливість, то визначте її в інтернат.
– Та ви що? – обурився Володимир, – рідну маму і здати в будинок для людей похилого віку? Ви що таке кажете?
– Ні, ви не зрозуміли. У нас у місті відкрито декілька приватних пансіонатів. Умови там більш ніж прекрасні: і цілодобовий догляд, і медикаментозне лікування.
Харчування відмінне, старих людей у їжі не обмежують, на кухню пускають у будь-який час. І, що найголовніше – персонал дуже грамотний. Але й вартує це задоволення недешево, не кожен зможе собі його дозволити.
Гроші у Володимира були, він легко міг маму визначити в кращий пансіонат у місті, але робити цього чомусь не став:
– Я маму до нас перевезу, – поставив дружину перед фактом Володимир, – лікар сказав, що однією їй жити вже не можна.
Сеньку переселимо до вітальні, а мамі віддамо його кімнату!
Дивні таки люди ці лікарі, якісь безсердечні. Уявляєш, він мені запропонував маму в інтернет здати!
– А що в цьому поганого, – обережно поцікавилася Наталка, – навпаки, мені здається, такі інтернати – добре. За старими там дивляться, доглядають.
Медсестри там постійно поряд із ними перебувають. Та й, якщо чесно, родичам простіше.
Ось уяви: у сім’ї всі працюють, доглядати бабусю чи дідуся нікому. А якщо комусь звільнятися, то прибуток падає.
Послуги доглядальниці зараз теж дорого коштують, тому, як на мене, інтернат – найоптимальніший варіант!
– Ти на що натякаєш? – розлютився Володимир, – ти що, проти того, щоб мама у нас жила?
– Я не проти, Вова, – поспішила заспокоїти дружина Наташа, – просто свою думку тобі озвучила. Я ж говорю, що знаю, що таке деменція. Повір мені, доглядати хвору людину дуже важко!
Ада Борисівна переїхала до сина. Перший час Володимир ще якось брав участь у долі матері – допомагав Наталці по господарству, ходив із мамою на прогулянку, а потім усі обов’язки скинув на дружину.
– Вона агресивна, – бідкалася Наталя чоловіку, – Вов, навіщо ти її взагалі привіз? Твоя мати потребує професійного догляду, який я без медичної освіти забезпечити не можу.
У неї деменція, з кожним днем їй стає все гірше! Вчора вона кинула тарілку з супом у нашого сина, добре, що Сенька встиг відвернутися.
Дитина півдня залишається з нею наодинці! Твоя мати чудово бігає по квартирі, а якщо вона його колись покалічить? Вирішуй це питання, Вова. І якнайшвидше!
Коли Наталя вперше обурилася, Володимир відповів їй досить жорстко:
– Ми з тобою вже кілька разів обговорювали це питання. Маму я в жодний інтернат здавати не буду! Я працюю, заробляю для нас, для всіх гроші, а ти сидиш удома!
Мені здається, буде справедливим, якщо ти візьмеш на себе догляд за мамою. Зрештою, вона моя рідна людина.
– Я все розумію, Вова, – пояснювала Наталка, – але я з нею сама не впораюся! Твоя мама досить активна, вона жодної хвилини не сидить на місці.
Мабуть, у пам’яті ще живі деякі спогади, бо Ада Борисівна регулярно, щодня норовить потрапити на кухню і щось приготувати!
Ніж я їй в руки боюся давати, вони її погано слухаються, до газової плити взагалі не підпускаю. Але іноді, розумієш, мені доводиться вимушено відлучатися з дому!
Ось, наприклад, позавчора зателефонувала вчителька, сказала, що у Арсенія кр.ов з носа пішла. Я швиденько зібралася і побігла – благо, школа знаходиться за дві хвилини ходьби.
Повертаюся – вся квартира в диму! Твоя мама захотіла чай і поставила електричний на газову конфорку. Він, звісно, розплавився. Добре, що я встигла вчасно.
Так, я згодна, що це моя вина, я газовий вентиль не перекрила… Та що я розпинаюсь! Ти й так чудово знаєш!
– Стежити, отже, треба за мамою краще, – резюмував Володимир, – Сенько вже дорослий, у перший клас ходить. Що там, у школі немає медпункту?
Навіщо тебе, я не зрозумію, викликали? Я скільки разів, Наташа, тобі повторював: маму одну не залишай!
До сусідки збігала б, попросила б, щоб вона до школи сходила, Арсенія додому привела. З будь-якої ситуації можна знайти вихід. Не намагайся мене переконати в тому, що місце моїй мамі – в інтернаті.
З кожним місяцем ситуація в сім’ї ставала дедалі гіршою. Ада Борисівна і до невістки, і до онука ставилася агресивно, впізнавала вона їх уже через один раз.
Наталя, практично щодня ухиляючись від важких предметів, які в неї жбурляла свекруха, сама собі клялася припинити це неподобство.
Коли в жінку полетіла ваза, Наталя вирішила:
– Все досить! Сьогодні ж поставлю Вову перед фактом: чи ми з дитиною, чи його мати!
Наташа ледь дочекалася, доки Володимир повернувся з роботи.
Ультиматум, висунутий дружиною, чоловіка обурив:
– Їдь, якщо тобі так хочеться! Я для мами найму доглядальницю з медичною освітою. Але зваж: якщо втечеш, назад дороги вже не буде.
Ти чудово знаєш, Наталко, як я до зрадників ставлюся. І взагалі мене ображає твоє ставлення до мами.
Так, може, вона тебе колись не приймала, говорила образливі речі, але старість нікого не щадить! Ми теж колись постаріємо.
От скажи мені чесно: тобі хотілося б, щоб Арсен тебе здав у дім для людей похилого віку?
– Так, – відповіла Юля, – якщо я поводитимуся так, як твоя мама і стану для рідного сина тягарем, я воліла б свій вік дожити в хорошій установі. Я не хочу висіти непідйомним хомутом на шиї своєї дитини!
Володимир та Наталя посварилися, жінка зібрала свої речі, взяла дитину та поїхала до подруги.
Вова дружину повертати не став – Наташа для нього тепер стала зрадницею.
Подружжя розлучилося, Наталя влаштувалася на роботу і разом із сином живе у орендованій квартирі.
Володимир на дитину платить аліменти, бачиться з нею рідко.